Незнайомець

П'ята вечора, тролейбус,

Твій погляд спрямований на силуети міста.

Прості будинки та чужі лиця, які шукають свій шлях додому.

Нічого нового у цей час, живе місто та неспокій, який так і манить поширитися всім тілом.

Губи все ще не заживають від тривожного кусання,

Але як же їм зажити, якщо всі думки шумлять про гірше,

Як же їм зажити, коли серце пробиває мелодію осені.

Нова зупинка, нові люди, які ніколи не можуть зупинитися,

Заходять і виходять, набиваються у цей все менший і менший тролейбус.

Нічого дивного.

Погляд.

Погляд, який ти відчуваєш навіть не дивлячись.

Єдине, що ти робиш, шукаєш власника та намагається зрозуміти хто і навіщо?

Каштанові очі, довге волосся, кавового кольору пальто, навушники.

Нічого надзвичайного, але усмішка.

Усмішка, яка прибирає всю тривогу та змушує ще декілька хвилин ніяковіти.

Час зупинки закінчується, двері транспорту закриваються і єдине про що ти думаєш "Чи побачу я його знову?".