Море туману

Вони стоять над морем туману.

Хвилі...чайки... місяць... вечірній сплін.

І грають картини безодні на фортепіано, -

Чіпляючись фресками ночі до білих стін, -

Їхні довгі покручені пальці, мов лоза винограду,

І змарнілі обличчя, безкровні і надто сумні.

Вони стоять над морем, над морем туману,

Їхні очі лякливі мов рибки в прозорій воді,

У пошуках власних тінеї, і власного часу

Їм далі не видно, як далі за власні сліди.

Їхні довгі покручені пальці, мов лоза винограду,

І змарнілі обличчя, безкровні і надто сумні.

Вони не говорять, над морем, над білим туманом,

Де тишу розгойдує поскрип старої сосни.

І тільки стоять, і вдивляються безнастанно

На клуби привиддя, що тягнуть химерні сни.

Їхні довгі покручені пальці, мов лоза винограду,

І змарнілі обличчя, безкровні і надто сумні.

18.10.2023