11.
До будинку повернулася зі змішаними почуттями. Здалося, чи Януш змарнів? Він невловимо змінився, наче щось сильно мучило чоловіка. Погляд, раніше такий спокійний, тепер палав божевіллям, а тіло раз по раз судомило хвилями магії, що проривалася назовні чорним полум’ям.
З важкими думками, розклала сушитися зібрані трави та гриби. Деякі навіть висадила у горщики, що придбала у невеличкому магазинчику в центрі села. Правда, як тягтиму їх додому, ще не знаю! Навіть встигла повечеряти, коли до будинку під’їхав знайомий автомобіль.
- Анно? – здивовано вийшла навпроти. – В гості приїхала?
- Ні! – дівчина виглядала блідою та дуже схвильованою. – Славо, я тебе благаю, повертайся назад!
Шок!
- Стоп! – відступила на крок, виставивши вперед долоню. Здавалося, я слухаю, та не розумію її. – Ні! Ні, Анно! Ти ж знаєш, чому я пішла…
- Знаю, - вхопивши мене за руку, дівчина благально заглянула в очі. – Знаю, проте зараз це не важливо! Славо, Януш помирає!
- Що? – другий шок! Боги, вони мене з глузду зведуть. Не сімейка, а якась божевільня! – Не може бути. Я бачила його сьогодні. Так, Ян виглядав стомленим і нервовим, але аж ніяк не при смерті.
- Славо, благаю тебе! – не вгавала гостя. – Без тебе він втрачає контроль над магією. Якщо не повернешся, він помре!
- Та з чого ти взагалі все це взяла? – обурилася, відступаючи. – Зізнайся, Ольжичі прислали тебе спеціально, аби змусити мене повернутися! Знову хочуть замкнути в чотирьох стінах аби все контролювати! Не вийде! Я - не їхня власність. Януш немає на мене жодних прав, тому передай дослівно: котися в пекло!
Плюнувши на все, повернулася до будинку. Злість кипіла всередині, наче лава у вулкані. Здавалося, ще дрібка, і я зірвуся. От як? Як можна бути таким психом, аби прислати свою майбутню наречену до майже колишньої? Чорт голову скрутить у їхніх відносинах!
Але трохи заспокоївшись і все добряче обмізкувавши, зрозуміла, що таки втнула дурницю. А що, як Анна не брехала? Що, як Януш дійсно хворий? Не даремно він сьогодні мені здався дивним.
Покрутившись на ліжку ще годину, не витримала і таки пішла будити господаря будинку. Коли він дізнався, куди мені потрібно посеред ночі, то лише перехрестився. Ні, він погодився мене підвезти і навіть пообіцяв дочекатися повернення, але зрозуміти, навіщо молодій знахарці пхатися до лігва нечисті, так і не зміг. Виявляється, про родину Ольжичів у тамтешніх краях ходили дуже неоднозначні чутки.
Тадеуш відчинив майже одразу. Будинок не спав, отже щось таки трапилось.
- Де Януш? – запитала у чоловіка, знімаючи куртку. Ночі в горах навіть влітку виявилися доволі прохолодними.
- У себе, - забрав куртку керуючий маєтком. – Панна Анна та пані Еліза також там. Вас провести?
- Було б добре, - вдячно кивнула. Здається, цей чоловік єдина адекватна особа у цьому домі.
Нагору піднімалися мовчки.
- Ти прийшла! – зраділа Анна, помітивши мене.
Обвела поглядом кімнату. Розкішна! Дорогі дерев’яні меблі, всі в темних тонах, стіни з темними обоями, навіть білизна на ліжку темна. Скривилася! Ну що за несмак? Заживо влаштував собі склеп!
При світлі невеликої лампи, обличчя чоловіка здавалося не те, що білим, землисто-сірим. Наче жінки сидять не коло ліжка хворого, а біля відкритого гробу, проводжаючи чоловіка в останню путь. Фу! Аж мороз побіг по шкірі!
Підійшовши, швидко торкнулася холодного лоба. Живий, проте життя справді заледве жевріє. Невже це магія намагається вбити свого господаря? Як добре, що я відьма! Наша сила – це життя, світло, радість. Наша магія може бути жорстокою, але ніколи не вб’є свого носія. А тут… Ех!
- В передній кишені рюкзака червона пляшечка, - промовила в нікуди, розтираючи долоні, та вмощуючись на ліжку поруч із нареченим, хай йому грець! – Дрібку порошку на склянку окропу. Остудите до кімнатної температури і принесете сюди. До ранку спробую повернути вашого… хлопчика!
Стрельнула докірливим поглядом на отетерілу матір. Що ж, пані Елізо, доведеться вам ще трохи потерпіти ненависну невістку!
***
Що це кошмар, зрозумів одразу. Він переслідував Януша з дитинства, час від часу про себе нагадуючи.
Ніч! Темна, хоч око виколи. Довкола сотні дерев, таких високих та густих, що навіть поглянувши вгору, не побачиш неба. І тиша… Така в’язка, наче мед. Вона обволікає, омиває, сповиває у себе, проникаючи у самісіньке нутро. Здається, виходу немає! Ще мить і він захлинеться, потоне… Аж поки в один момент десь далеко, наче по той бік лісу не загорається вогник. Крихітний, проте такий жаданий, він манить за собою, вириваючи Януша із в’язкого полону. То зникаючи, то знову спалахуючи, вогник веде його за собою невидимою стежкою поміж дерев.
Коли перед очима постає вирва, він не встигає зрозуміти? На бігу зриваючись з велетенської скелі просто у бездонну прірву, Ольжич лише краєм ока встигає помітити стривожений спалах його «рятівника», а вдалині яскраві вогні поселення… Зазвичай у цей момент Януш прокидався з шалено гепаючим об грудну клітку серцем і божевільним запамороченням. Ніби й справді щойно летів у безодню. Проте цього разу щось пішло не так…
Зриваючись вниз, він лише встиг подумати: «Невже знову!..» Коли хтось міцно вхопив його за руку, утримуючи над прірвою. Отетеріло перевівши погляд вгору, Януш шоковано ковтнув сухою горлянкою. Тем, на краю скелі, його маленький миготливий вогник перевтілився у неймовірно вродливу палаючу жінку, що дивним чином здалася знайомою. Особливо великі сині очі, що з таким хвилюванням вдивлялися в його обличчя. «Повертайся!» - прошепотіли напружені вуста і його нарешті викинуло з кошмару.
Повіки підійматися не бажали, наче наповнені свинцем, а тіло настільки боліло, ніби його хтось всю ніч гамселив. Кімнату заливало яскраве ранкове сонце. Хто це тут похазяйнував? Він ніколи й нікому не дозволяв відсувати важкі порт’єри. Напружившись, повернув голову. Поруч, притулившись на сусідній подушці, мирно дрімала Ярослава. Бліда, з синцями під очима, наче не спала всю ніч, каштанове волосся розметалось по смарагдових простирадлах, вона здавалася такою ніжно та беззахисною… Аж пальці засвербіли, так захотілося її торкнутися.
- І що ти задумав? – зупинив необережно простягнуту руку охриплий спросоння голос. Сапфіровий погляд насторожено вперся в його обличчя.
- Не те, що ти подумала, - щиро посміхнувся. Відьма є відьма! З такими ніколи не можна розслаблятися. – Ти прийшла…
- Прийшла! – погодилася, підводячись та заправляючи за вуха скуйовджені локони. – А ти - дурень! Міг би й розповісти, що тебе власна магія намагається вбити!
Перевернувшись на бік, чоловік уважним поглядом провів відьму до вбиральні. Певно то магія, але дивним чином, зараз він почувався спокійним та щасливим.
- Думав, тобі байдуже, - відповів, підіймаючись з ліжка. Що хвилини втома відступала, а тіло наповнювалося силою та легкістю. Та й магія уже заспокоїлася, не намагаючись вирватися та знищити все довкола.
- Дурень! – констатувала факт Яра, уже привівши себе до ладу. – Не розумію, чому ви всі вважаєте відьом настільки безсердечними?..
- То ти залишишся? - невпевнено запитав, з потаємною надією вдивляючись у вродливе обличчя.
Важко зітхнувши, відьма все ж відповіла:
- Так! Проте, - зупинила полегшений видих чоловіка, - у мене є декілька умов…
- Все, що забажаєш! – вигукнув, розуміючи, що піде на все, аби втримати цю жінку поруч із собою. Наступного такого вибрику магії він може не пережити.
- Добре, - всміхнулася Яра, вперши кулаки в боки. Попався! – Я тебе за язика не тягнула! По-перше, хочу, аби мене перестали контролювати! Я вільна відьма у вільній країні і не потерплю постійного нагляду! Досить вже відслідковувати кожен мій крок…
- Ні! – обірвав на корені усі потуги донести до нього думки Ярослави. Жінка обурено насупилася. – Навіть не починай! Сама бачиш, у що перетворюються наші суперечки та розлука. Моя магія божеволіє і стає небезпечною не лише для мене, а й для оточуючих. Хочеш, аби я натворив дурниць?
Ярослава насуплено опустила голову. Боги, яка вона мила в такі моменти, наче маленьке шкодливе кошеня!
- Проте, якщо ти повідомлятимеш мені, куди зібралася, обіцяю, що не стану тебе затримувати! – підсолодив гіркий «настій». – Ще забаганки будуть?
- Знайдеш мені потопельника! – гаркнула наречена, ошелешуючи чоловіка.
- Що? – пирхнув, намагаючись стриматися, аби не розреготатися. Боги, вона його з розуму зведе!
- Потопельника, - знизала плечима відьма, заправляючи ліжко, наче в їхньому домі не було покоївок. – Останнім часом трапляються одні вогнепальні поранення, або ж, в крайньому випадку, повішеники. А мені потопельник потрібен… Чого ти смієшся?
- А-ха-ха!.. – таки не стримався. Так, певно, виривалася назовні його напруга.
- Нічого смішного! – обурилася Яра. – Знаєш, скільки коштує жовч потопельника на чорному ринку? А за шматок язика деякі відьми готові віддати цілий статок!.. Досить ржати! От, бовдур!.. Та ну тебе!
Буркнула, вилітаючи за двері. «Неймовірна жінка!» - майнуло в голові, доки Януш слідував за нареченою.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!