Заручені магією

- Яра!..

Божевільний день добігав кінця, як і його час. Відчував, що запізнюється. Втрачає її буквально з кожною хвилиною, та зупинити стрілки годинника не міг.

Кохану впізнав ще здалеку. Прекрасна, як ніколи, вона збиралася сісти в чужу автівку, а поруч із дівчиною настирливо вився якийсь мудак! Злість одразу ж підняла свою голову, роз’їдаючи отрутою його нутро. По задоволеній пиці незнайомця так і хотілося з’їздити кулаками. Навіть магії б не застосовував! А для чого? Заради такого благородного діла не шкода попсувати шкіру…

- Яра! – вискочив з автомобіля, заледве загальмувавши посеред дороги. – Яра, не роби цього!

- Януш? – ошелешено завмерла відьма, великими очима розглядаючи його обличчя. Не чекала зустріти колишнього нареченого! Що ж, сюрприз! – Що ти тут робиш? Де Анна? Щось трапилося?

В неймовірно синіх очах поселилася тривога. Невже це через нього? Чи вона за Яблонську так розхвилювалася?

- З Анною все добре, - поспішив її заспокоїти, наблизившись в притул, та відгородивши дівчину від кавалера. Чоловік явно такої наглості не чекав, тож реагував занадто повільно. – Вона певне вдома, з батьками…

- Що? Чому? – бурмотіла під носа, не відводячи від нього погляду. Боги, як же він скучив за нею! Як же хотілося її схопити, притиснути до себе і зацілувати пухкі вуста до оніміння! Та мусив поки тримати себе в руках. Знав, якою впертою може бути Ярослава. - А хіба ви?..

- Ні! – не стримався, схопив її долоню в свою, аби точно не втекла. – Ми розірвали заручини!..

- Чому? – гальмувала кохана.

- Довго пояснювати! – помітив, як насторожився противник. – Ходімо!

Спробував потягнути за собою відьмочку, проте вона раптом вперлася.

- Славо, що відбувається? – подав голос «кавалер», однією своєю присутністю дратуючи некроманта. Заледве стримувався, аби не нашкодити нещасному. – Хто цей чоловік?

Наче оговтавшись від трансу, дівчина раптом вирвала свою долоню з теплого полону та міцно стисла вуста. Здалося, чи в її очах промайнув біль?

- Старий знайомий, - відвертаючись, пробурмотіла відьма. Пекучі слова сікли не гірше батога. – Він уже їде, і нам пора!

Обійнявши Ярославу за талію, майбутній покійник спробував підштовхнути дівчину до автівки. Задоволено всміхаючись, уже вважав себе переможцем! Та де там? Рикнувши, наче поранений і шалено розлючений звір, Януш швидким рухом відштовхнув суперника та ввігнав кулака прямісінько в його ідеально виголену щелепу. Як той не впав, не ясно. Та зволікати жнець смерті більше не збирався! Одного разу він уже її втратив, більше – ніколи!

- Що ти робиш?.. – пискнула Яра, коли Ольжич одним ривком закинув дівчину собі на плече та поніс до машини.

- Вона не твоя! – наздогнав чоловічий окрик. Втираючи розбиту губу, суперник не поспішав відбирати його скарб.

- Вона завжди була моєю! – хмикнув, відчувши нарешті, як внутрішній монстр задоволено муркоче та поступово заспокоюється. Спіймав!

***

- Що ти твориш? – накинулася на Ольжича, коли перший шок від зустрічі та мого викрадення минув. – Звалився, наче сніг на голову, і думаєш, що тобі все дозволено? Дзуськи! Відвези мене додому! Негайно!..

Та ні мої крики, ні стусани ні до чого не привели. Цей бовдур продовжував дурнувато посміхатися та полишати місто. Велика Матір, та він збожеволів!

- Куди ми їдемо? – поцікавилася, коли емоції трохи схлинули. Ну, він же не зачинить мене у своєму будинку на вічно? Чи зачинить?

- Додому, - відповів коротко і продовжив витріщатися у пітьму. Ніч, як на зло, видалася абсолютно безмісячною.

- Навіщо? – спробувала зрозуміти його вчинок. – Якщо щось не так з ритуалом, ти міг би просто подзвонити і ми б усе мирно вирішили. Для чого весь цей цирк з викраденням?

І тиша! Невже я так і не дочекаюся пояснень? Дратує!

- Тому, що ти зібралася вчинити одну дурість, яка б могла усе перекреслити, - нарешті відповів, ще більше заплутуючи.

- Не розумію…

- Ти збиралася зрадити мене! – скривився, наче від страшного зубного болю Януш.

- Міша – мій хлопець! – вигукнула голосніше, аніж варто було. Не розуміла себе, наче й ненавидіти його повинна, тим паче після сьогоднішньої витівки, а сама чомусь страшенно зраділа, побачивши Януша.

- Якби він вважав так само, то не дозволив би мені тебе викрасти! – огризнувся некромант, міцніше стискаючи кермо.

- Ти його вдарив! – обурилася.

- Лише зачепив, - фиркнув чоловік. – До весілля загоїться?

- До чийого? – гаркнула. – Ти ж мене викрав!

- Не до вашого, так точно, - реготнув Януш, ігноруючи мій ображений погляд. Весело йому! А от мені зовсім не весело…

Через якийсь час мовчазного протесту мене зморило. Занадто багато емоцій для одного дня. Відчула, як повіки повільно закриваються, а свідомість перекидає свіжі проблеми на хвору голову підсвідомості.

Не знаю, скільки проспала. Навіть сон якийсь встиг наснитися, та коли нарешті прокинулася, зрозуміла дві речі: уже світає і нас знову занесло в гори. Отже, Януш таки вирішив зачинити мене у своєму будинку! От тільки навіщо?

- Послухай, - сонно пробурмотіла, розтираючи обличчя долонями. Чорт! Макіяж! Я ж тепер, певно, схожа на того самого небіжчика, якого для мене виловив колись Ольжич. – Давай поговоримо спокійно, як дорослі люди!

Закопалася в сумочку. Десь там, в її глибинах, я точно знаю, ховалися вологі серветки і дзеркальце!

- Поясни мені, навіщо ти мене викрав? – продовжила бурмотіти під носа, втираючи чорні пасмуги на щоках та під очима. – Адже можна було просто все пояснити! І, якщо це не вбивство, я б у всьому іншому з радістю тобі допомогла!.. Мовчиш?.. Ну, мовчи…

- Ти скоро сама все зрозумієш, - втомлено посміхнувся Ян. Ну, чому він такий не пробивний?

- Знаєш, - скривилася, - на якусь мить мені навіть здалося, що з вашою братією можна мати справу…

Чоловік здивовано звів брови, скоса на мене поглядаючи.

- Але, ні! Бабуся мала рацію, некроманти – то суцільне зло!

- А-ха-ха! – розвеселився Януш, не перестаючи мене дивувати. – Бабусі ніколи не помиляються! Потерпи ще трішки, ми майже на місці.

Після цих слів почала нарешті приглядатися до навколишніх пейзажів. Дивно, та це точно не той шлях, яким ми їхали до будинку Ольжичів, хоч він і здався мені смутно знайомим. Ще через пів години автомобіль під’їхав до величезного кам’яного замку. І тільки тепер зрозуміла, де це ми опинилися!

- Хіба не тут живе оракул? – уточнила свої підозри, виходячи з машини. Ян поспішив допомогти. Чи то він просто намагався якнайшвидше схопити мене, аби не надумала випадково втекти?

- Саме тут! – задоволено пробурмотів некромант, прямуючи до входу.

Навіть стукати не довелося, масивні двері одразу ж відчинилися. Не дивлячись на ранній час, та сама помічниця зустрічала нас при повному параді і з неймовірно серйозним обличчям. Цікаво, це її звичний вигляд, чи мені варто лякатися?

Дорогу до зали з кришталевою кулею впізнала одразу ж. А як інакше? Сон, де ми із Янушем розриваємо наші заручини уже майже місяць не дає спокійно спати. Звичайна подія перетворилася в нав’язливий кошмар, висмоктуючи з мене всі моральні та фізичні сили.

- Що відбувається? – прошепотіла, проте луна рознесла мої слова по всьому приміщенню, відгукуючись аж десь під стелею.

- І я б хотіла про це дізнатися! – прошамкала оракул, виходячи на світло, що лилося крізь вікно у стелі. – Для чого ти повернувся, Януше?

- Хочу закінчити те, що розпочали наші предки! – твердо заявив чоловік, не відпускаючи моєї долоні.

Смикнулася! Невже, не відчувши полегшення після розриву заручин, таки вирішив мене вбити?

- А ти впевнений, що цього разу не передумаєш? – зіщулила і так вузькі очі жінка, ще більше розганяючи страх моїми судинами.

- Алло! – спробувала привернути до себе увагу. – Ви про що?

Та мене просто проігнорували. От халепа! Здається, мені таки гаплик!

- Послухайте, - не втрачала надії з усім розібратися, - не знаю, що ви собі там на придумували, але впевнена, все можна вирішити спокійно і без жертв!..

- Впевнений! – заявив цей… цей!.. А-а-а!.. Та коли вже він залишить мене у спокої?

- Що ж, - задоволено посміхнулася оракул, - тоді нам варто поквапитися. Сьогодні надзвичайно благо приємний день для заключення шлюбів!..

- Шлюбів? – шоковано вигукнула на все приміщення, аж у вухах задзвеніло.

- А ти про що подумала? – потішалася стара карга. – Не вбивати ж тебе тепер?

- Яне, про що вона говорить? – спробувала висмикнути долоню. Та де там? Вчепився, наче кліщ. – Який шлюб, і до чого тут ми?..

Остовпіла! Грізний некромант, легендарний жнець смерті, яким мене лякали в дитинстві, дивився на мене таким ніжним, закоханим поглядом, що в грудях сперло подих. Серце шалено заколотилося, раз по раз пропускаючи удари, а щелепа сама собою поповзла донизу. Що відбувається?

- Здається, у мене зараз трапиться серцевий напад… - пробурмотіла, не в змозі відвести погляду від бездонних темних проваль.

- Тоді я віддам тобі своє серце, - прошепотів Януш, цілуючи мою долоню.

Мурахи шаленим табуном промчали по шкірі, підіймаючи волосся на потилиці, а коліна остаточно вирішили відмовитися від своїх функціональних обов’язків, тобто підігнулися. Якби не підтримка Ольжича, розтеклася б калюжею по підлозі.

Здається, мене загіпнотизували, бо як інакше пояснити, що я ні чорта не пам’ятаю, що далі відбувалися. Здалося, наче пообіцяла цьому серцеїду провести поруч із ним вічність, але це не точно. Адже я просто не могла такого сказати! Хто-хто, а відьма нізащо не погодиться віддати свою свободу на поталу некроманту! Тож, як тільки прийду до тями і зможу себе повністю контролювати, влаштую цій сімейці веселий вікенд. А поки що буду насолоджуватися гарячими поцілунками свого чоловіка!

***

- Ти впевнена, що ми правильно вчинили, звівши цю парочку? – поруч із оракулом проявився прозорий силует статної жінки, уже далеко не молодої, проте й досі вродливої. – Все ж, мені здається, вони занадто різні…

- Не мели дурниць! – фиркнула знаюча, вдивляючись у свою кришталеву кулю. – Думаєш, я б втручалася у людські долі, якби не бачила у тому зиск?

- Зиск для себе! – буркнула гостя. – Якби я тоді знала про твої плани, нізащо б не погодилася…

- Не починай! – відмахнулася жінка. – Знайшла, коли старе згадати! Поглянь краще сюди. Союз цих двох подарує мені наступницю, розумієш? Я нарешті зможу полишити цю чортову роботу і зайнятися всім, чим забажаю!..

В ясних не по роках очах палав задерикуватий вогник. Оракул заледве не пританцьовувала на місці.

- Ніби ти так зможеш! – фиркнула відьма, тим не менш придивляючись до кулі, в якій клубилося сріблясте марево.

- Ну, знаєш! – обурилася стара, змахнувши рукою. Марево враз розвіялося, наче й не було. – Триста років навіть для мене, це вже занадто! Радій, що дозволила тоді тобі втекти, а не видала за Януша!

- Ти мені дозволила? – впер кулаки в боки привид. – Та то я сама сліди заплутала!..

- Ага, заплутала вона! – розпалилася жінка. – Та я тебе і без кулі відслідкувати могла!

- Тоді чого не відслідкувала? – фиркнула відьма, тупнувши примарною ніжкою.

- Та щоб оті двоє сьогодні оженилися!.. Йой!..

- АГА! Я так і знала!..

Кінець

Завершилася історія Ярослави та Януша, спадкової відьми та некроманта. Не дивлячись на занадто різні характери, впевнена, у них все буде добре. Адже завдяки гарячій перчинці, їхнє кохання ніколи не охолоне!

Любі читачі, сподіваюся, книга не залишила вас байдужими. Щиро дякую за коментарі та вподобайки. Хто ще не підписався, підписуйтеся! Попереду ще багато цікавих історій!

З повагою, Автор!

P.S. НЕЗАБАРОМ! Вона звичайна сільська дівчина, закохана у свого нареченого. Він шляхтич та гульвіса. Холодний, безпринципний, проклятий маг. Що звело цих двох разом? І чи вдасться їм поладнати? Історія Яринки та Ореста, настільки ж різних, як день та ніч.  Яке майбутнє чекає на них читайте у романтичній історії «Одружися зі мною негайно!»