Крайнощі

Бундючно стоять копички,

Повільно іде корова,

Височіють гори, вкриті хвой-

n-них стволів щетиною

І розчісують хмарні кучері.

Найближче до них чепурна оселя,

Колише свою коштовність –

Маленького Принца самотнього схилу.

В чорному небі цятки –

Тліє скупчення недопалків.

Над ними крихітний астероїд

Позбувся вулканів і баобабів,

Натомість, зростив будинок,

З ажурним балконом.

Звішується Курець з поруччя

Вдивляється униз щосили:

Безодня не має кольору,

Але, непроглядна, насамперед.

Один за одним сірник пірнає,

Палаючий, як востаннє,

Але не може розв’язати питання:

«Чи є хтось окрім Курця у цілому Всесвіті?»

Вологість та вітер у шпарини лізуть –

Обгортається ковдрою Маленький Принц,

Так щільно, немов ховається…

З чаєм на підвіконні безпечно в грозу:

Споглядати велетенські списи,

Які загубили сірку, проте блискавичні досі.

Чути розгніваний ляскіт долонь по камінню,

Або, віддалений кашель Курця…

Ніхто в сірника не питає,

Чи хотів він сконати безглуздо?