Вперта зима

Зоряна матінка стригла захмарних овець –

Падала й падала вовна незаймано чиста.

Як по альбому, гуляв по шибкАх олівець

І залишав чудернацькі дендрити та листя.

У летаргічному сні річка сяяла склом,

Сосни вдягнули тяжкі снігові обладунки.

Дмухали труби, і дихало димом село,

А хуртовини-музИки свистіли у дудки.

Зоряна матінка срібні плела килими,

У візерунках єднала тендітні сніжинки,

Тисячний раз шепотіла молитву за мир,

Щоб не розпалися дітки-світи на частинки.

Наче броня, захищала молитва світи,

Та пробивалася сила її чаросписом…

Вперта зима, хоч втомилася від самоти,

Йшла гордовито іще неушкодженим лісом.