Казки мого острову

Моя Казка

Жила собі одна кішка, яка вміла танцювати. Кожного дня, коли вона танцювала, в королівстві сяяло сонце. Усі люди та кішки цих людей приходили до чарівного місця на центральну площу, щоб подивитись на її чарівний танець. Король та Королева дуже любили головну кішку свого королівства, але вона ніколи не хотіла жити з ними. Подейкували, що у кішки була таємниця, адже кожного вечора вона йшла на захід сонця, в сторону чарівного лісу. Ніхто не бачив її як тільки наступали сутінки. Ввечері запалювали ліхтарі, а в центрі міста збирались усі жителі чарівного королівства і пили свій казковий чай. Зазвичай вони брали своїх кішок, які танцювали поруч з ними, поки ті спілкувались один з одним. Та один з жителів, який пив собі чай, раптом заговорив так голосно, що усі навколо затихли і почали слухати його:

– А ви знаєте, що наша кішка, яка танцює, насправді чарівна красуня? Це вродлива жінка, яку відьма зачарувала в кішку і тепер вона не може перетворитись у людину.

– Я чув інше, – підхопив ще один любитель чаю, – наша танцівниця і є відьма, яка перетворила усіх жінок на кішок і тому ми ніколи не бачили нікого з жінок окрім королеви. Та малюнків на фресках.

– Ні, почекай, ти хочеш сказати, що серед нас, лише чоловіків, мають жити ще й жінки?

– Так, звісно! Раніше так і було! Саме жінки народжували чоловіків.

– Не може бути, – заперечив перехожий у червоному капелюсі, – хіба ми не з’являємось з порталу, що знаходиться в норі чарівного дерева?

– Аж ніяк!

На вулиці здійнявся галас: всі охали та ахали, а усі кішки почали нявчати одна голосніше іншої. Це відчула головна кішка, яка почала вже було відпочивати. Насправді, це була людина, яку зла королева Джоконда перетворила на кішку три сотні тисяч років тому. Це сталось, коли вродлива жінка на ім’я Патриція закохалась у принца на ім’я Білл. Його мати була справжня королева – Ліан, любляча та добра, але зла Джоконда перетворила її на кам’яний трон, на якому вона сиділа, коли приймала гостей. Бо ж королева насправді була злою відьмою, і саме вона зачарувала Патрицію у кішку.

Втім, Джоконда була дуже недосвідчена і Патриція знову ставала людиною щоночі. Вона приходила до Білла в альтанку в таємничому саду за замком, і про все йому розповідала. Коли відьма дізналась про це від своїх шпигунів, вона попросила служників вивезти кішку в Жахливий Ліс. Це було далеко від королівства: Джоконда ж після цього перетворила свою зовнішність на подобу Патриції та одружилась з Біллом. Всіх інших жінок вона також перетворила на кішок. Про всяк випадок. Бо дуже боялась, що вони вчинять так само і заберуть у неї її чоловіка.

З тих пір, з нори порталу чарівного дерева народжувались лише чоловіки. Король Білл давно помер, а відьма обирала собі нових чоловіків і зовнішньо перетворювалась на інших жінок, в яких ті були закохані в своїй уяві. Так вона продовжувала бути королевою.

Коли Патриція вночі, будучи в своїй людській подобі відчула бунт інших кішок, вона почекала до ранку, коли перетворилась на кішку, і прибігла у місто. Її подруги сказали котячою мовою, що чоловіки починають здогадуватись про її таємницю. А це було дуже небезпечно, бо королева дуже обуриться і може накоїти ще чогось більш злого. Якщо хтось розкриє їх таємницю, загинуть усі!

Патрицію це не злякало, адже вона була передбачлива і знала, що королева любить найбільше рубіновий кришталь. Але ніхто ніколи не міг його знайти. Патриція щоночі просила своїх друзів з Жахливого Лісу роздобути його. І одного дня, а тобто, ночі, мудра сова на ім’я Люсі принесла справжній рубіновий кришталь.

– Що це? – спитала Патріція.

– Рубіновий кришталь, – сказала сова, – віднеси його у повень під подушку до королеви і коли вона прокинеться, вона все забуде – чари розвіються: усі жінки стануть знову жінками і попрощаються зі своєю кошачою подобою. Тільки прошепочи уві сні на вухо кожному чоловіку, щоб вони своїм жінкам подарували по одному соняшнику. Адже так вони згадають, хто їх чоловіки і більше ніколи їх не покинуть.

Патріція віднесла вночі рубіновий кришталь під подушку королеві Джоконді, коли та спала. І тихо, щоб не збудити злу відьму, прошепотіла: “Прокинешся і забудеш усе разом зі сходом сонця!” Потім Патріція обійшла всі хатинки чоловіків і поки ті спали, сказала усім на вухо: “Завтра твоя кохана повернеться до тебе у людській подобі. Подаруй їй сонях зі свого саду, щоб вона згадала себе і більше не забувала тебе.” І наостанок Патриція пішла до могили Білла і сказала йому: “Коханий, завтра чари злої Джоконди розвіються також лишусь без свого тіла, тому, мій милий, дуже скоро ми зустрінемось в твоєму світі.”

Настав ранок. Королева більше не прокидалась. На місці, де спала королева, король знайшов букет красивих соняхів. Він взяв їх та пішов на вулицю і побачив, що кожен чоловік, житель королівства, йшов за руку з неймовірно красивою жінкою в кольорових вбраннях, яка несла по одному соняху в своїй руці. Жовті квіти зробили вулиці королівського міста такими яскравими, якими вони ще ніколи не були. Король розплакався і сказав: “Як гарно стало навколо!” Він подумав про те, як би було чудово, якби у нього народилась донечка. Сльози його впали на землю і з неї проріс красивий соняшник. Король нахилився до соняшника і поцілував його, а соняшник прошепотів до короля:

– Чого ти хочеш найбільше?

– Я не хочу бути королем. Я хочу щасливу сім’ю, кохану дружину і маленьку донечку.

– Буде, – відповів соняшник, – біжи на схід сонця і посади ці квіти, які ти тримаєш в руках, потім йди додому відпочивай. А завтра приходь на те саме місце і побачиш, що трапиться.

Поки король саджав соняхи, Патріція йшла містом і віталась з кожною своєю сестрою, яка колись була зачарована злою відьмою Джокондою. В цей час замок став осяяним таким сильним світлом, неначе туди впало сонце. У Патриції стало гаряче в районі серця і вона засвітилась зсередини. Вона поглянула навколо і усі жителі навколо також світились зсередини.

– Твоє серце каже, що всередині замку на тебе чекає справжнє кохання, – сказала мудра сова пролітаючи над головою Патриції.

Патриція побігла всередину і побачила там Білла.

– Твоє кохання оживило мене, мила Патриція. Твоя віра дала мені сили. Твоє серце несе радість не лише мені, але й усім, кого ти повернула до життя. Як я радий знову тебе бачити – я так чекав на зустріч з тобою! Будь моєю, корлево Патриціє!

Після цих слів Патриція розплакалась від щастя і навколо виросли соняхи, які стали їхніми дітьми. Із замку вийшла мама Білла, перша королева – Ліан. Вони обійнялись усі і Патриція не помітила на радощах, як її стара сукня перетворилась на жовте сонячно-золоте весільне вбрання, а коли усі навколо це побачили, то стали аплодувати цьому священному дійству. Серед усіх був колишній король, який вранці на місці вочрашніх соняхів, що він посадив, знайшов красуню, в яку закохався і яка стала йому дружиною на горі на сході сонця. За дев’ять місяців у них з’явилась сонячна донечка.

В королівстві в один день святкували всі весілля – це було найвеселіше свято, яке тільки можна було уявити в усьому Всесвіті. І ще потім, сім днів та сім ночей королівство сяяло від радощів своїм особливим світлом.

А Білл й досі цілує Патрицію, наче вперше. Їх діти ростуть такі сонячні, що коли вони бігають разом у натовпі, люди навколо навіть мружаться від їх яскравого світла. А ще, по старій звичці, Патриція любить танцювати. І коли Білл дивиться на свою королеву, вона трішки нагадує йому кішку. ☼