Міць уяви

Напевно, у кожного часом буває,

Що сила тяжіння униз притискає.

Проблеми носами штурхають у боки,

Стараєшся бігти від них із підскоком,

Чим більше тікаєш — тим більше заносить,

І важко відчути, чого душа просить.

Тоді роззираєшся вліво і вправо,

У пошуках рішення крутишся жваво,

Та стрімко злетіти ніяк не вдається…

Що варто зробити? Саме ж не прорветься…

Як духу затісно — зведи погляд вгору;

Там хмари малюють картину бадьору:

Літають пегаси і єдинороги,

А ельфи будують небесні дороги,

Натхненні промінням, там музи співають,

Завзятим серцям відкриття посилають.

Як глянеш додолу, спадає на думку,

Каміння — то лицар в міцнім обладунку.

Дива живуть всюди, лиш серце відкрити —

Й потік цей казковий уже не спинити.

Твори, фантазуй, і до глибини ями,

Промінчик надії протягне уява.

Із легкістю вітру, обходь перепони;

Удачі підсиплють тобі лепрекони.

Відступить нудьга та мине недовіра,

Побореш страхи, як печерного звіра.

Повір, що не гірше драконів літаєш,

Що янголи поруч, і ти свого маєш.

Коли шторм пройде й навкруги проясниться,

Воскреснеш, як фенікс, злетиш, мов жар-птиця.

У творчім запалі душа збагатиться.

І сила тяжіння надалі скориться.