Битва

Краплі крові їдкі, як отруйний паслін, -

слід смертельний потвори страшної.

Серед згарищ і тіл де-не-де ще вогні

дожирали вціліле від зброї.

Із боліт приповзла, коли Сонце зайшло,

Місяць теж десь блукав поміж тіней,

як дихнула вогнем і забила хвостом,

поруч воронів зграї злетіли.

Це чудовисько-зло, що без серця й душі,

і любові не знало ніколи,

народила брехня, згаслі очі пусті,

булькотіла зневага в утробі.

Сотень сім і ще сім, та ще десять по сім -

стільки днів боронилося світло.

Звір насіння своє розкидав світом всім,

володіти Землею хотілось.

Йшли сміливі у бій не з булатним мечем

і не зорі у небі, й заграви...

А калина в сльозах - сік багряний тече,

їх серця у плоди заховала.

Ніч горіла вогнем, щоби день не загас,

без жалю була битва кривава.

Змієборців тепер ціле військо у нас,

але й Сотень Небесних чимало.