Осінній романтизм

Осінні вечори скинули свої важкі шуби,

Вологі від печалі лісної й дерев.

Похмуре небо прокинулось зоряним,

Місяць зійшов із розписаних стел.

Як це все гарно! Як це все живо!

Земля надухалась доторком листя.

Земля закликає всіх у свої обійми,

А кущі про щось гомонять

.

І виходить з-за лісу яскравий майстер

З палітрою самотніх букетів

Дзвінких.

І як дивак посеред кораблетрощі

Посміхається до світу руками

І тілом пустим,

Помережаним корозією,

Підходить до заблукалих людей.

Калюжі відблиском місяця дарують тепло,

розгорнись у їхніх обіймах і тонкощах.

Можливо, поплач.

Вони тебе зрозуміють.

Осінні вечори наступили знов.

04.11.23