4 тур
Вітаю всіх учасників найкращої в світі гри!!! ( знаю-знаю, я сама скромність😁)
Розпочинаємо четвертий тур "Літературної маски" 🎭
В цьому турі у нас сім учасників і наш джокер 🃏Фантом. І ось які жанри їм дісталися цього разу:
1: Герміона Ґрейнджер - Реалрпг;
2: Гендальф Сірий - Комедія;
3: Йеннефер з Венґерберга - Трилер;
4: Дейенєріс Таргарієн - Жахи;
5: Шерлок Холмс - Наукова фантастика;
6: Міс Марпл - Темне фентезі;
7: Джульєтта Капулетті - Бойовик;
8: Фантом - Постапокаліпсис.
Так як учасники нарікали як їм важко, я вирішив зжалитись, і цього разу в нас легесенький уривок. 😈
"Але мачуха сказала:
— Ні, Попелюшко, в тебе нема гарної сукні, і ти не вмієш танцювати. Всі тільки сміятимуться з тебе.
Дівчина гірко заплакала. Побачила мачуха, що вона плаче, та й каже:
— Ну добре, якщо ти за годину визбираєш із попелу дві повні миски сочевиці, то підеш із нами.
А сама думає: «Дві миски вона вже нізащо не встигне визбирати».
Висипала мачуха дві повні миски сочевиці в попіл, а дівчина вийшла задніми дверима в садок і гукнула:
Голубки біленькі, горлиці сивенькі, всі пташки на світі!
Будьте мої помічниці, позбирайте сочевицю!
В миску ядерненьку, у воло вутленьку.
І відразу до вікна підлетіли дві білі голубки, за ними горличка, і нарешті всі пташки, що були поблизу, залопотіли, затріпотіли крильми й посідали біля попелу в кухні. Голубки покрутили голівками і — дзьоб, дзьоб, дзьобу дзьоб, а решта пташок за ними — дзьоб, дзьоб, дзьоб, дзьоб, і кожну ядерну зернину кидають у миску.
Не минуло й півгодини, як вони все визбирали і розлетілися.
Дівчина, рада–радісінька, взяла сочевицю й понесла показати мачусі. «Тепер, — думає, — піду з усіма на бенкет»."
Бажаю удачі і натхнення всім маскам, і найголовніше чесної гри❗Ніхто не хворіє і не вмирає поки не здасть уривок !
У нас черговий фантом, і ось що він про себе розказує:
Роль Фантома для мене стала несподіванкою, не очікував я, що це буде так швидко. Про себе можу сказати так: я досить таємничий, часто непомітний. Ціную в людях щирість. Писати люблю мало не з дитинства, та мало кому відкривав свої твори. Часто люди розуміють сказане мною зовсім не так як я мав на увазі.
Цікаво а хто цього разу ховається під маскою Фантома?
А ось і перероблені уривки наших учасників!
😜 В Гендальфа було завдання переписати уривок під Комедію, як він впорався?
“— Всі глядачі закохаються в мене!
Але мачуха сказала:
— Ні, Попелюшко, в тебе нема нормальної сукні. І взагалі, на минулому конкурсі танців у тебе тільки четверте місце!
Дівчина ще раз спробувала зробити “па”. Але знову впала. Спробувала підвестися, але наступила на свої розв’язані шнурівки.
— Та проти тебе й підсуджувати не треба було! — спохмурніла мачуха.
Попелюшка підібгала під себе ноги. Та заплакала.
— Тільки не треба знову фокусів! — мачуха затулила очі. — Знову твої ліві активісти на захист прибіжать!
Але та тільки зарюмсала ще голосніше.
— Гаразд, — жінка стисла губи. — Визбирай за годину із попелу дві повні миски сочевиці, то підеш із нами.
Попелюшка завила від розпачу. Що навіть притулила обличчя до дірок на колінах у джинсів. Жінка поглянула на неї із задоволеним поглядом, та висипала у попіл з конопель дві повних миски сочевиці.
— Ось, тобі квест!
І вийшла.
— Теж мені, Ен-Пі-Сі! — хмикнула Попелюшка. Сліз і сліду вже зась.
Вона миттю підхопилася та побігла до дверей на задній двір. Двері її не послухалися та ляснули в лоба. Але дівчину те не збентежило, вона згадала, що їх треба тягнути на себе. І вискочила на подвір’я. Та й гукає на весь сад:
— Камон еврібаді! Слухай мій реп!
Всі пташки на світі танцюють дабстеп!
Голубі та білі, молоді та сиві!
Сестри мої помічниці, зберіть усе милі!
В миску термоядерну, в розкішниці посмалену
Сочевичка із грибами всім засяє! Йес! Йес!
Позліталися на її клич усе птаство, та й посідало на кухні. Та й скурило конопельок, та й позбирало з попелу сочевицю. Та й зронило у попіл ще раз. Та знову позбирало та й реготало.
— Дяка вам велике! Пташечки посестри! Ото тепер я піду на бал, буду танцювати в шоу “Танці з Зірками!” То ж зі мною гоу-гоу!
Та й понесла сочевицю, щоб для мачухи показати. А сиве птаство все ще сміялося, трусило попіл, та відлітало геть у файне місто Тернопіль...”
😜 В нашого нового Фантома було завдання переписати уривок під Постапокаліпсис, як він впорався?
Але мачуха сказала:
— Ні, Попелюшко, ти не можеш піти з нами на збори племені. В дранті, яке ти носиш ще подумають, що ти з мутоїдів. А мені така пляма на репутації не потрібна.
Дівчина гірко заплакала. Побачила мачуха, що вона плаче, скривилась від огиди, та все ж каже:
— Ну добре, якщо ти за годину назбираєш, в попелі, на старому згарищі від міста, дві повні миски дикого гороху, то підеш із нами. Та дивись мені, щоб не було як минулого разу, радіоактивного не збирай!
А сама думає: «Дві миски вона вже нізащо не встигне визбирати».
Взяла Попелюшка дві миски, вийшла через задні двері у двір, і побрела вузькою стежкою на згарище. Тут колись стояло величне місто, та в пожежі все перетворилося на попіл. І тільки дикий горох міг рости в цьому попелі. Правда було тут багато радіоактивного гороху, який викликав сильний понос. Але Попелюшка вміла його розрізняти. Та й збирати сама вона не збиралась.
Оглянувшись по сторонах, чи бува ніхто не дивиться, Попелюшка глибоко вдихнула і проспівала:
Голубки біленькі, горлиці сивенькі!
Будьте моїми помічницями, позбирайте горох!
В миску достиглий, рештою пригощайтесь
І відразу підлетіли дві білі голубки, за ними ще три, і нарешті всі пташки, що були поблизу, залопотіли, затріпотіли крильми й посідали довкола Попелюшки. Голубки покрутили голівками і — дзьоб, дзьоб, дзьобу дзьоб, а решта пташок за ними — дзьоб, дзьоб, дзьоб, дзьоб, і кожну спілу зернину кидають у миску. А радіокативною одразу ласували.
Були це незвичайні голуби, а нащадки тих, що пережили ядерну війну. Тож вони могли без особливої шкоди для себе харчуватися радіоіктивним горохом.
Не минуло й півгодини, як вони все визбирали і розлетілися.
Дівчина, рада–радісінька, взяла сочевицю й понесла показати мачусі. «Тепер, — думає, — піду з усіма на збори племен». Це, звісно, була ризикована затія. Якщо хтось там дізнається секрет Попелюшки, те що вона мутоїд здатний розмовляти з тваринами. Похід в замок вождів, де мали відбутися збори, міг стати першим і останнім в житті дівчини.
😜 В Міс Марпл було завдання переписати уривок під Темне фентезі, як вона впоралась?
За вікном завивав вітер, обрій затягло темними хмарами і час від часу простір прорізала зловісна блискавка.
У таку пору відьми і чаклуни Зеленого Долу збиралися на свій корпоративний шабаш.
У глухій печері, завішаній сталактитами та оздобленій гірляндами летючих мишей, розставили канделябри, зроблені з людських черепів, а в них горіли чорні свічки.
Все було вже готово, і пані редакторка наймоднішого відьомського журналу Міранда Грей завершувала перед дзеркалом останні штрихи свого макіяжу.
Біля неї стояла її молода асистентка — відьмочка Люсі, і подавала своїй начальниці пензлики, помади та рум'яна.
Але Міранда Грей була страшенно невдоволена. Вона дивилася на свою юну помічницю в обтягуючій декольтованій сукні, з нарощеним відьомськими чарами волоссям і густими чорними бровами, зробленими з мишачих хвостиків… і літню відьму краяли сумніви, чи не вибере Люцифер королевою шабашу саме спокусливу Люсі?
Вона зробила незграбний рух і перекинула миску з капсулами вічної молодості, що стояли на туалетному столику.
Золотаві пігулки, немов блохи, пострибали по підлозі, і позакочувалися в різні потаємні місця відьомських апартаментів.
— Ой лишенько, — вдавано засмутилася Міранда. — Що ж я наробила? Ці капсули видаються суворо під розписку, по одній на день, і якщо бракуватиме хоч однієї, я стану бридкою старою бабою! Уявляєш, який нонсенс — шеф-редактор модного журналу — зморщена старушенція?
Люсі похитала головою, вдаючи співчуття, але всі її думки вже витали там, на Лисій горі, де на неї очікував пристрасний Люцифер.
— Так-от, моя дорогенька, ти, будь ласка, позбирай усі капсули, їх має бути двадцять вісім, а тоді вже поїдеш на бал! Наздоженеш мене на своїй реактивній мітлі!
Люсі стояла серед кімнати і тримала в руках миску, у якій перекочувалося п'ятнадцять капсул. А де ще тринадцять?
Тим часом бал уже був у самому розпалі. От-от відьми та чаклуни обиратимуть королеву! А вона застрягла тут, виконуючи доручення своєї босихи, чорти б її зацілували!
І тут вона згадала про своїх улюбленців — летючих мишей, яких регулярно підгодовувала рештками від ритуальних жертвопринесень.
Вона покликала їх, і кажани запурхали по кімнаті, збираючи капсули, яких недоставало.
Двадцять сім. Люсі порахувала ще раз
Однієї бракувало.
Вона не знала, що підступна Міранда заховала одну пігулку до своєї кишені, і тепер весело сміялася, уявляючи, як її помічниця лазить рачки у своїй розкішній бальній сукні і перебирає сміття з дальніх кутків.
Проте Люсі теж була не в тім'я бита. Вона відчинила коробочку, яка стояла на шафі, і дістала звідти одну порожню капсулу. Заходилася поратися серед слоїків та флаконів із зіллям.
— Так, проносне… Щоб ти вся очистилася і омолодилася, — підступно посміхалася юна відьма...
😜 В Шерлока було завдання переписати уривок під Наукову фантастику як він впорався?
"Але мачуха сказала:
— Ні, Попелюшко, в тебе навіть нема парадного захисного костюму останньої нано-лінії, і ти не вмієш кататися на ховерборді, тож ти не підеш на нано-ховер-вечірку нашого короля! Всі тільки сміятимуться з тебе в цій сукні аля якесь давнє двадцять друге сторіччя.
Я гірко заплакала, а наш собака-робот підбіг до мене і почав лащитися, намагаючись стабілізувати мій стан, який швидко з радісно-зеленого перейшов до жовтого, та продовжував дестабілізуватись у напрямку помаранчового.
Побачила мачуха, що я плачу, злякалася, що в мене стан перетне межу червоного і приїдуть роботи-поліцейські, та й каже:
— Ну добре, якщо ти за годину визбираєш із нано-попелу дві повні пробірки нано-роботів-черв’яків без допомоги робота-прибиральника, то підеш із нами.
А сама вона прекрасно розуміла, що дві повні пробірки нано-роботів за такий короткий час навіть робот-прибиральник не визбирає!
Вона дістала з кишені дві пробірки, а потім розбила їх прямо о підлогу, на місці, де був попіл, а потім, побачивши, що мій стан дійсно стабілізувався, пішла геть.
Я вийшла задніми дверима в садок і гукнула:
Нано-голубки біленькі, генномодифіковані горлиці сивенькі, всі покращені наукою пташки на світі!
Допоможіть в моїй роботі, позбирайте цих роботів!
В миску ядерненьку, у воло вутленьку.
І відразу до вікна підлетіли дві прозорі нано-голубки біленькі, за ними одна генномодифікована горлиця сивенька, і нарешті всі покращені наукою пташки, що були поблизу. Вони залопотіли, затріпотіли крильми мало не зі швидкістю звуку й посідали біля попелу в кухні.
Нано-голубки покрутили голівками і — дзьоб, дзьоб, дзьоб, дзьоб, а решта пташок за ними — дзьоб, дзьоб, дзьоб, дзьоб, і кожного нано-робота-черв’яка кидають у миску.
Не минуло й півгодини, як вони всіх роботів визбирали і розлетілися.
Я ж, рада–радісінька, взяла миску нано-роботів-черв’яків й понесла показати мачусі.
Тепер точно покатаюсь на ховерборді! І нічого, що без парадного захисного костюму, головне, я нарешті побуваю на суперкрутій нано-ховер-вечірці нашого короля!
😜 В Герміони було завдання переписати уривок під Реалрпг, як вона впоралась?
Все змінилося, коли один дуже розумний чоловік таки вирішив зламати систему захисту штучного інтелекту. І тепер замість того, аби служити людям, ну, як служити, швидше допомагати і покращувати життя, той самий штучний інтелект розгулявся на повну. Він вирішив структурувати наше життя. Але, мабуть, той розумака, хто це все вчудив, був або недоучкою, або ж просто людиною з обмеженою фантазією, або ж сам ШІ так вирішив, але більшість людей тепер мали виконувати якісь недолугі завдання, ніби ставши персонажами дитячих казок. Або це був такий метод перевиховання людства? Ніхто цього не знав. Але за це всі мали змогу отримати бали, щоб обміняти їх на речі першої необхідності. Здавалося, що світ котиться у прірву і кінця-краю цьому видно не було.
Мої думки були перервані повідомленням від когось на ім’я «Мачуха». Я досі дивувалася, яким чином ШІ поєднував людей у своїй жахливій грі. А, може, це був сам ШІ? Хм, тоді цей нік йому дуже пасував.
«Отримано нове повідомлення: список завдань оновлено».
Цікаво, що буде сьогодні. Хоч би не якась дурня із магією, а то так і застрягну у цьому «Дні бабака», адже такого поняття у нашому світі ще не існує.
Торкнулася спеціального браслета, через який ШІ роздавав усім завдання. Потрібно дізнатися, що на мене сьогодні чекає.
- Перше - навчитися танцювати. Друге – знайти сукню. Третє – відвідати бенкет. Ускладнення – до півночі. Кінець повідомлення.
- Мда, одне краще за інше! – роздратування і відчай переповнювали мене, адже зайвих балів на оплату уроку танців, а, тим більше, на покупку сукні, не було. Ну а про бенкет, який за умови виконання перших двох пунктів давав можливість заробити додаткові бали, я взагалі намагалася не думати. Це був провал. А отже, знову сон на порожній шлунок.
Я сіла посеред порожньої кімнати просто на підлогу – майже всі речі були обміняні на харчі та одяг, а щось просто вкрадене сусідами та волоцюгами. Треба було щось придумати.
В голові закрутилася якась до болю знайома мелодія, тіло здригнулося, ніби щось пригадавши. Я піднялася, замружилася й стала кружляти по кімнаті.
Браслет завібрував. Я зупинилася, розплющивши очі, перевірила. Знову «Мачуха».
«Отримано нове повідомлення: альтернативне завдання».
Я зраділа. Невже у мене накопичилися якісь бонуси? Це було б нечуваною щедрістю.
- Вітаю! Завдання: вибрати дві миски сочевиці з попелу, розсортувавши за якістю. Бонус: поїхати на бенкет.
- Ю-ху! Оце так! – я стрибала по кімнаті, мов навіжена.
Коли радість трохи вляглася, я стала думати, де ж ту сочевицю, та ще й у попелі, шукати. Та раптом згадала за камін у великій квартирі, де зараз ніхто саме не жив.
На щастя, я мала рацію.
Всівшись на підлогу, я підсунула дві миски, які прихопила в кухні. Робота була не надто важкою, але марудною. Спина боліла вже за якихось пів години, і я почала міркувати над тим, як би прискорити процес, адже час спливав дуже швидко і я ризикувала нікуди не встигнути.
І тут я згадала за двох сусідських дівчаток, яких їхня мама завжди ласкаво називала «голубками». Їм часто було нудно, адже важких завдань вони не отримували і часто тинялися без діла.
- Агов! А хто хоче погратися?
Варто мені було лишень вимовити це слово, як злетілася ціла купа дітлашні. Я пояснила їм завдання, а вже за пів години моя робота була виконана, а діти – задоволені, бо переможцю я перекинула свій залишок балів. А іншим пообіцяла з бенкету принести щось смачненьке.
З усмішкою я натиснула заповітну кнопку «Завдання виконане» і з легким серцем пішла вмиватися та відмивати чорні від попелу руки й обличчя. Аж раптом на телефон прийшло повідомлення. Я швидко витерлася і з завмиранням очікувала, що прийшло запрошення на бенкет, адже я виконала завдання так швидко й легко.
«Вам присуджено штраф за використання дитячої праці. Бонусні бали анульовано. Завдання перше - навчитися танцювати. Друге – знайти сукню. Третє – відвідати бенкет. Ускладнення – до півночі. Кінець повідомлення.»
😜 В Йеннефер було завдання переписати уривок під трилер, як вона впоралась?
У неї були улюблені домашні черевички, підбиті хутром зсередини і ззовні.
Я ненавиділа ці черевички, бо вона ходила у них абсолютно безшумно. І всі домочадці здригалися, коли вона починала говорити своїм янгольським голосочком про те, хто і як повинен у цьому домі жити.
Я мусила носити ганчірки, бо моя мачуха дбала про мою цноту. І батько їй вірив.
Я працювала більше, ніж прислуга. Бо «Маємо виростити господиньку! Вона нам ще подякує!».
Я не сідала за стіл з цією закоханою парою ні снідати, ні обідати, ні вечеряти. Я не встигала привести себе до ладу. Я соромилася взяти в руки срібну ложку чи виделку. А коли навіть переступала через себе, моя люба мачуха клала мені в тарілку листочок салату і кілька шматочків овочів, бо сильно дбала про мою фігуру. І нічого потім доїсти я не встигала — вона завжди стежила, щоб всі недоїдки вчасно винесли свиням, котам, собакам.
Вона щодня дарувала цьому замку сміх. А я не наважувалася зронити сльозу, бо знала, що буде гірше.
Мене ніколи не випускали ні на бал, ні на містечкові свята. Бо цнота. Бо я не рвалася — мені не було чим там хизуватися. Бо якщо я там показувалася і хтось потім розказував, як жалюгідно виглядала донька господаря замку, то ці плітки доходили до батьків — і врешті я ж була бита на конюшні нібито за скарги.
Я не знаю, чому я того дня проявила непокору.
Але коли всі поїхали на бал, я знайшла на горищі одяг, який колись належав моїй матері. Я була дуже на неї схожа і мені все це дуже пасувало. І поцупила підбиті хутром черевички моєї мачухи, щоб влаштувати свій бал — вдома. Батько повернувся додому передчасно й побачив у вікні мене при світлі свічок. Того вечора він помер від серцевого нападу, повторюючи «Хельга, Хельга прийшла по мене! О, я не зміг бути гідним нашого кохання!».
І тільки я знала, що його вбила не Хельга...
Моє життя після похорону стало нестерпнішим, ніж будь-коли. Але тепер у мене була мета. І я знала, що одного дня сама буду янголом, який ходитиме в підбитих хутром черевичках і розсипати навколо янгольський сміх...
😜 В Дейенеріс було завдання переписати уривок під Жахи, як вона впоралась?
-І куди ж ти підеш, дурненька? - мачуха лагідно провела кінчиками пальців по високих вилицях дівчини - У тебе ж навіть сукні немає. І танцювати ти не вмієш. Не хмурся, моє золотко. Я лиш бажаю вберегти тебе від злих насмішок.
Пальці мачухи провели лінію до тонкого підборіддя та міцно стиснули, змусивши дівчину підняти погляд.
Яка ж вродлива. Поза всяким сумнівом - найвродливіша названа донька, з усіх, яких вона мала. А було їх вдоста. Та їм не зрівнятися з цією. Ні у красі, ні у витримці. Жодна не протягнула так довго під її опікою.
Погляд мачухи пропалював ледь не до кісток, як і завжди, коли вона дивилася на Попелюшка так. Зле. Заздрісно. Але ще більше - жадібно. Чи жадаючи?
Стукіт серця віддався низьким гулом у вухах, тіло враз вклякло від жаху. Як і кожного разу, коли мачуха дивилась на неї. Торкалася ніжно і небезпечно. З дня в день Попелюшка відчувала липку увагу названої матері. Виконуючи всю важку роботу, яку їй тільки вигадували, щомиті відчувала той погляд. Ніби ця жінка хоче увібрати кожну краплю страждання. Кожен рух, подих. Вичавити сили тілесні і душевні.
-Ти плачеш? Ну-ну, годі тобі. Добре, якщо ти за годину визбираєш із попелу дві повні миски сочевиці, то підеш із нами. Твоє бажання в обмін на моє, золотко. Це чесний обмін.
Чесний...еге ж. Скільки вже було таких обмінів? Коли мачуха давала їй надію та відбирала? А дивних, химерних завдань, після яких вона ніби втрачає частину себе? Але сьогодні вона згодна. Згодна навіть терпіти холодні руки на своєму обличчі. Не рухатись, поки повільно, болісно ніжно витирають сльози. Лиш би все вдалося і вона мала змогу вибратись з колись рідного дому.
Мачуха, немов примушуючи себе, відпустила ніжне обличчя дівчини та відступила. Висипала дві повні миски сочевиці в попіл. Здалося чи щось тихо шепотіла при цьому?
Та коли жінка залишила її одну, Попелюшка викинула ці думки з голови. Вибігла у вечірній сад, поспішаючи охолодити розпашіле обличчя; покинути стіни, де задихалась. Невже думала, що буде так просто? Так просто поїде з усіма на бенкет, де втече від мачухи з коханим?! Вона не відпустить її. Хоч би як не хитрувала. Точно, яка ж дурненька...
Та вигляд неба над головою і саду подарували частинку свободи, заспокоїли. Страх, подалі від мачухи, втих. А злість на себе та бажання припинити все, дозволили думати. Діяти.
Діставши з фартушка гострий ніж, не роздумуючи розрізала долоню.
-Голубки? Прийдіть до мене! Станьте моїми помічницями!
Кров з глибокого порізу наповнила долоню і дівчина махнула рукою, окроплюючи землю перед собою. Спочатку нічого не відбулося. Й здалося, що й нічого не буде, не спрацює заклинання, якого навчила її хрещена. Але ось дрібні, майже не помітні у сутінках, краплі крові засяяли. Сяйво розросталось, яскравішало аж поки з нього не вийшли білі силуети. Названі доньки, що були до неї і які не витримали хворобливої тяги до їх вроди і сили, названої матері.
-Допоможіть мені…
Без слів мертві дівчата оминули Попелюшку, увійшли на кухню. Не дозволили живій торкатись проклятих зерен, самі все визбирали. І ось вже вони щось шепотіли над ними, перед тим, як віддати повні миски.
Дівчина, рада–радісінька, взяла сочевицю й понесла показати мачусі. Тепер, не потрібно мріяти про бенкет. Про те, щоб хоч на мить втекти з рідного дому. Зможе піти куди завгодно, коли завгодно і з ким завгодно! Лише висипати їй під ноги. Хоч кілька зерен!
А як не вдастя… Вже краще теж стане Голубкою. І коли настане час, з сестрами буде допомагати наступній названій доньці...
😜 В Джульєтти було завдання переписати уривок під Бойовик, як вона впоралась?
— Ні, «Попелюшко», в тебе нема гарної сукні, і ти не вмієш танцювати, — «Мачуха» відклала убік промаслену ганчірку, якою протирала свій улюблений пістолет-кулемет МР5 і заіржала, як скажена кобила.
Два бійці, з позивними «Доця-1» і «Доця-2», що в цей час допомагали одна одній натягнути не звичні для них сукні, весело зареготали у відповідь. «Попелюшка», молодий боєць спецпідрозділу, розчаровано дивилася на командирку. Скільки сил вона витратила, аби потрапити до цієї елітної групи спецназу з крутою назвою «Неціловані», якою командувала легендарна «Мачуха», годі й згадувати. І ось перша бойова операція, а вона не в основній команді. Прикро до сліз.
— На «Бал» ми підемо утрьох, а ти будеш прикривати нас ззовні та забезпечиш відхід. Заразом і перевіримо, на що ти здатна, — відсміявшись, мовила «Мачуха», ховаючи пістолета до тактичної кобури, ремінь від якої готовий був луснути на могутньому, м’язистому стегні своєї володарки.
— Який ідіот у Центрі додумався назвати цю операцію «Бал» - не розумію, — «Мачуха» зі злістю сплюнула на підлогу й черговий раз смикнула край короткої сукні. — Бляха, як вони ходять в цих ганчірках ще й з таким протягом між ніг!? Та й труселя ці постійно так в дупу залазять, наче навпіл мене перерізати хочуть!
Беззупинно лаючись, вона в черговий раз полізла під сукню воювати зі стрінгами.
Непоказний мікроавтобус, у якому група чекала команди «На захоплення», ще з ранку було припарковано неподалік від будівлі корпорації «Королівський палац ЛТД Компані». За інформацією з таємного джерела, сюди сьогодні на корпоративну вечірку прибуде сам «Принц» - злочинець міжнародного рівня й справжній власник цієї «шарашчиної контори». Він і був «Ціллю№1» для їхньої групи. Завдання ускладнювалося тим, що зброю використовувати не можна ні в якому разі, але «Мачусі» було начхати на цю вимогу, тому вірний МР5 лагідно холодив стегно і ніяк не хотів ховатися під шматком шовкової тканини.
Дивлячись на боротьбу здоровенної тітки з мінісукнею, «Попелюшка» мимоволі посміхнулася.
— Чого регочеш!? Немає чим зайнятися!? — «Мачуха» витягла з під лавки два цинку, у яких були перемішані набої від усієї зброї, що використовувалася їхньою групою. — На, вибери звідси всі «сочевиці» для своєї снайперки й бігом на позицію. Через годину чекаю по рації доповідь, що ти на місці. Зрозуміло?
Відповіді вона не дочекалася, бо в цей час її навушник затріщав, передаючи інформацію. Дослухав, «Мачуха» зиркнула на двох своїх бійців.
— Крихітки мої, за мною! Дозвіл отримано, але перелякані щури з Центру наполегливо нагадують нам, що чарівність, шарм і відвага — це наша зброя на сьогодні! Зрозуміло? Тоді, вперед! — на одному подиху проревіла командирка «Нецілованих» й штовхнула двері мікроавтобусу.
Три кремезні фігури, у роз корячку, на напівзігнутих ногах, щосекунди підкошуючись на високих підборах й смикаючи підступні стрінги, пошкандибали до центрального входу «Королівського палацу ЛТД Компані».
***
— «Попелюшка», це «Фея». На зв’язок, — ожив навушник голосом керівника Департаменту боротьби з міжнародним тероризмом.
— На зв’язку «Попелюшка», — схвильовано відповіла дівчина.
— Як все пройшло?
— Нормально. «Мачуха» не дуже задоволена заміною бійця перед операцією. З собою не взяла, залишила прикривати відхід. Перевіряє.
— Добре. Ми на це й розраховували, — задоволено проскрипів голос «Феї». — Тепер слухай своє основне завдання: «Принц», то наша людина, яка вже п’ять років успішно працює під прикриттям. Ми свідомо пішли на ризик, запросивши його на цей корпоратив. Йому потрібні певні документи й іншого випадку передати їх у нас не буде. Але десь «протекло», й наші колеги з «братської» організації швидко розробили операцію по його захопленню. Тому, в спішному порядку тебе всунули в їхню групу захоплення. Під лавкою, у кутку за місцем водія, знайдеш кейс зі своїм вбранням. Перевдягнись. Флешка знаходиться у підборі лівої кришталевої туфельки. На цей кришталь не зреагує жоден детектор. Роби що хочеш, але матеріали повинні бути у нього. Часу в тебе не багато. До 00.00 годин. Шлях твого відходу – дах будинку. Там тебе буде чекати група евакуації. Позивний старшого групи – «Гарбуз-1». Все зрозуміло? Тоді починаємо!
***
Підійшов до завершення уже четвертий тур "Літературної маски", підібємо підсумки:
В четвертому турі прийняли участь сім масок, і восьмим учасником був наш таємничий Фантом.
Тож почнемо з Фантома. Як всі пам'ятають під цією маскою автор приймає участь лише в одній грі, тому в кінці кожного туру ми її розкриваємо.
Ох і намучив мене цього разу Фантом. Називається зробив людині поблажку, так виліз на плечі й ножки звісив. Здав роботу аж о першій ночі в середу. Ніколи так не робіть!
І так, під маскою Фантома ховався Стю Слейтерус. Шкода, ніхто його не відгадав. 😂
А ось найменше лайків назбирала, і відповідно вибуває з гри......
Гендальф Сірий! З кількістю всього 8 лайків на момент підрахунку.
А ховався під цією маскою : Olegh Karachevskyy.
Дякуємо йому за достойну гру і підтримаємо парою теплих слів в коментарях)
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!