Літературна маска. Сезон 1

Вітаю всіх учасників гри!!!🎰🎲

Розпочинаємо восьмий тур "Літературної маски" 🎭

А це означає що у нас півфінал🎉🎉🎉. Вже є трійка переможців.🎊🎊🎊 Тепер вони буд боротися за призові місця 🥇🥈🥉🏆

В цьому турі окрім нашої трійки фіналістів нас продовжать розважати Фантом і Джокер. Для авторів, які беруть участь під цими масками, це гарна можливість перевірити свої сили, і дізнатись як почуваються наші маски😈 І ось які жанри їм дісталися цього разу:

1: Герміона Ґрейнджер - Літрпг;

2: Йеннефер з Венґерберга - Жахи;

3: Джульєтта Капулетті - Темне фентезі;

4: Фантом - Реалрпг;

5: Джокер - Космічна фантастика.

Цього разу (як і завжди😅) підібрав особливий уривок. 😈 Хто здогадається звідки він?

" План Берліоза слід визнати правильним: треба було добігти до найближчого телефону-автомата і сповістити в бюро чужоземців про те, що, мовляв, приїжджий закордонний консультант сидить на Патріарших у стані вочевидь ненормальному. Так ось, необхідно вжити заходів, а то заноситься на якусь неприємну дурницю.

— Зателефонувати? Ну що ж, телефонуйте, — сумовито погодився хворий і раптом пристрасно попрохав: — Але благаю вас на прощання, повірте хоч у те, що диявол існує! Більшого від вас я і не проситиму. Майте на увазі, що на це є сьомий доказ, і вже найпевніший. І вам зараз його буде надано!

— Гаразд, гаразд, — з удаваною лагідністю говорив Берліоз і, підморгнувши зніченому поетові, якого зовсім не тішило чатування коло божевільного німця, кинувся до виходу з Патріарших, що вів на ріг Бронної та Єрмолаєвського провулка.

А професор відразу наче спам’ятався і прояснів.

— Михайле Олександровичу! — гукнув він навздогін Берліозові.

Той здригнувся, обернувсь, але заспокоїв себе думкою, що його ім’я та по батькові відомі професору теж з яких-небудь газет..."

Бажаю удачі і натхнення всім маскам‼️

А ось історія нашого нового Фантома:

Творчість для мене – арттерапія від нудьги й змарнованого часу.

Маю стільки незавершених творів та ідей, що навіть ліньки їх порахувати. Тож тепер випала чудова нагода написати ще один незакінчений уривок.

Мрію про суперздібність впадати у зимову сплячку і в стані привида вештатись віддаленими та безлюдними закутками нашої планети. За умови відсутності терморецепторів, але здатності насолоджуватися довколишніми краєвидами. Тому роль фантома мені прекрасно підходить у цій грі.

Як і багатьом, мені подобаються коти, музика і цікаві книги.

Найбільш звична для мене маска – амплуа мовчазного спостерігача, адже коментарі ще треба вигадати й написати...

До критики ставлюсь позитивно, адже люди, як і їх творіння надто різні та недосконалі, що робить життя і літературу цікавими та різноманітними.

На щастя (чи на жаль), я не Володимир Слободян і навіть не його клон, тому настільки феєричної та веселої розповіді в мене не вийшло. На цьому все.

😝 У Фантома було завдання переписати уривок під Реалрпг, як він впорався?

Супермаркет біля гуртожитку був охоплений вогнем. Влад кашляючи від їдкого диму, вибіг на вулицю та сховався у густих кущах.

— Горіть у пеклі, кляті виродки! — прошепотів він до демонів, які нещодавно встигли винести в магазині чимало людей і заробили додаткові бали.

Йому дивом вдалося втекти, підпаливши будівлю. На Землі нечиста сила може перебувати лише в людській подобі й вбивати їх так само відносно не складно.

Нечисть зуміла вибратися з потойбіччя і Диявол розпочав свою криваву гру. Чимало людей стали вбивали один одного, щоб заробити якнайбільше балів та обміняти їх на корисні здібності, які допоможуть вижити. Гайд гри був неповноцінний і більшість людей виявилися нубами та ламерами у порівнянні з демонами, які також прагнули знищити якомога більше смертних

Влад нещодавно здобув вміння сканувати характеристики інших учасників гри. Для цього він мусив зарізати іноземного шамана, щоб відібрати його силу. Крики й передсмертні хрипи варлока ніяк не виходили з голови, але лише так є шанс перемогти Диявола. Іншої ради не було – шаман відмовився використовувати свою магію на благо людства.

Спершу треба було на комусь прокачати новий скіл. У грі виявився баг, який не показував гравцю власні характеристики. Повз якраз проходила молода матір з дитячим візком.

— Чи може Диявол замаскуватися під жінку? — запитав сам себе Влад.

Він пригадав, як його вже колишня дівчина, з якою вони знімали кімнату в гуртожитку, ні з того ні з сього зламала віник об його голову і жорстоко побила мокрою ганчіркою. Катерина останнім часом постійно кричала на нього і лаялась не згірш від вантажника з кримінальним минулим. А Влад просто грав у Hellish War Of The Worlds 4 і жодного лихого слова їй не сказав.

— Диявол точно може бути жінкою, — виснував він, мріючи повернути часи, де можна було пересуватися вулицею без жодного ризику для життя.

Влад навів лут, відібраний у варлока, на молоду матір і максимально сконцентрувався. Зненацька очі жінки спалахнули червоним. Вона застосувала проти нього невідому силу, від якої він майже втратив слух і страшенно запаморочилося в голові. Йому ледве вдалося заповзти за ріг будинку. Хто ж знав, що молода дівчина виявиться відьмою.

У парку на лавиці сиділо двоє чоловіків. Молодший із них вголос декламував вірші, а старший уважно слухав.

— Панове, ви ж люди, так? — з надією запитав Владислав. — Я пропоную об’єднатися. Разом ми зможемо знайти та знищити Диявола та закрити ворота до пекла. Я трохи розбираюся в механіці грі та вже маю одну здібність. Зараз покажу!

Влад знову виставив перед собою посвідчення вбитого німецького шамана і спробував прочитати на ньому характеристики геймерів перед ним.

— Треба добігти до найближчого телефону-автомата і сповістити в бюро чужоземців про те, що, мовляв, приїжджий закордонний консультант сидить на Патріарших у стані вочевидь ненормальному. Так ось, необхідно вжити заходів, а то заноситься на якусь неприємну дурницю, — мовив старший чоловік.

З початком гри світ обернувся на сукупність локацій, де мобільний зв'язок був відсутній.

— Так, пане Берліозе. Думаю, ваш план слід визнати правильним, — погодився його молодший товариш.

— Зателефонувати? Ну що ж, телефонуйте, — сумовито мовив Владислав і раптом пристрасно заволав: — Ви просто ще не усвідомили, що всі ми стали заручниками жорстокої гри Диявола! Майте на увазі, що на це є переконливий доказ, і вже найпевніший. І вам зараз його буде надано!

Влад сконцентрувався, заплющив очі й нарешті зумів побачити характеристики Берліоза:

Раса: людина

Зміна раси: демон

Клас: масовий вбивця

Рівень: перший

Здібності: контроль водяної пари

Поточний стан: ООМ. Триває відновлення мани. Залишилось 40%. Час очікування: 2 год. 8 хв.

Озвучувати їх він не ризикнув, натомість поспішно мовив:

— Вибачте, щось не виходить. Напевно мені вже час іти.

— Гаразд, гаразд, — з удаваною лагідністю говорив Берліоз і, підморгнувши зніченому поетові, якого зовсім не тішило чатування коло божевільного німця, кинувся до виходу з Патріарших, що вів на ріг Бронної та Єрмолаєвського провулка.

А «німець», за версією поета відразу наче спам’ятався і прояснів, коли побачив, як Берліоз наблизився до трамвайної колії. Владислав штовхнув його просто під колеса трамвая, що так вчасно проїздив повз і відтяв тому голову. З обезголовленого тіла випарувався темний дим, що був духом демона.

— Ви отримали здібність керувати водяною парою. Триває завантаження, — механічним голосом сповістила система. — За інстант кіл демона першого рівня вам нараховано п'ять балів.

Владислав дивився на тонкі цівки крові та відчував, як сила повільно перетікає до нього від поверженого ворога. Нова здібність допоможе хіба що викликати дощ чи заховатися в тумані, але це вже щось.

Зненацька йому заломили руки за спину і щось вкололи.

— Гру закінчено, — знову озвався той же бездушний металевий голос. — Причина тимчасового виходу з гри: дисконнект з головним сервером.

***

Владислав оговтався в палаті психоневрологічного диспансеру.

— Навіщо ви підпалили супермаркет, зарізали учасника міжнародної битви екстрасенсів і штовхнули під трамвай редактора одного з видавництв? — поцікавився чоловік у білому халаті.

— Ми втрачаємо час! — схопився Влад, безрезультатно намагаючись випручатись із гамівної сорочки, — Доки я застряг у цьому данжені, гра триває і гинуть люди! Чи ви отримали місію грифера і спеціально заважаєте?

— Ви грали в якусь комп'ютерну гру тринадцять діб без перерви на сон, — спокійно продовжував психіатр. — Можливо, перевтома певним чином вплинула...

— Благаю вас, повірте хоч у те, що Диявол існує! Моя місія – знайти його і знищити! Більшого від вас я і не проситиму.

— Вам потрібно відпочити, — з цими словами лікар знову щось йому вколов.

Влад втомлено заплющив очі й нарешті зумів просканувати власні характеристики:

Раса: людина

Зміна раси: аватар для Диявола.

😝 В Джокера було завдання переписати уривок під Космічну фантастику, як він впорався?

Курортний лайнер "Патріарший" в притул наблизився до H356. Берліоз в невеликий круглий ілюмінатор, з великою зацікавленістю спостерігав, як похмура атмосфера планети вигравала численними блискавками. Складалось враження що сіро-коричневий гігант комплексував щодо свого зовнішнього виду і намагався за допомогою спалахів хоч якось прикрасити свою зовнішність. Раптовий голос що був схожий на хриплий рев, змусив зникнути зі скла ілюмінатора відображення блідого, майже трикутного лиця Берліоза, пристойну частину якого займали не пропорційно великі, повністю чорні очі. Перед ним у сірій мантії стояв професор Іван Бездомний.

-Вітаю професоре, про що роздуми ведете на самоті? – заявив двох метровий здоровань, тіло якого було покрите з ніг до голови довгою шерстю, а лице притаманне приматам, кумедно перекошувалось, в спробі видати привітну посмішку.

-Герой вечора, блискуча промова мій друже Іване! Думаю що ви тепер всіх переконали втому що квантова телепортація живої матерії можлива. Прошу! - Берліоз протягнув кістляву руку, вказуючи суцвіттям із трьох пальців на комфортабельне крісло навпроти.- От тільки, я б до ваших доводів додав деякі факти. Наприклад мене дуже здивувало, що ви не згадали про теорію збереження та передачі енергії за допомогою квантової заплутаності - Тергінга, а також зовсім не згадали про парадокс телепортації.

-Отож-бо і воно парадокс телепортації, це і є другий цвях в домовину вашої теорії професоре Бездомний,- промовила голограма літнього світловолосого чоловіка людської раси, котра у повний ріст нависла над співбесідниками.- Прошу пробачити мне вчені мужі, ваша розмова була такою цікавою, що я не зумів втриматись. Мене звати Генрік, я програма екскурсовод-енциклопелія, центрального бортового комп'ютера.

- От і маєш, відколи це комп'ютер нас підслуховує, та ще й втручається в розмови?!- роздратованим тоном пробурчав Берліоз.

-Згинь!- гаркнув Бездомний.

- О ні зачекайте Іване нехай продовжує, цікаво що він скаже, подивимось на скільки просунувся Штучний інтелект корпорації Шрейка. Продовжуйте Генрік, Ви сказали що парадокс другий цвях, то який же перший?

-Перший, - аристократичним тоном почав Генрік, - це те, що ще нікому не вдавалось телепортувати живу матерію, таким чином, щоб об'єкт залишився живим. Ніби все і на місці, всі біологічні компоненти на місці, а об'єкт мертвий. Та навіть якщо це б і вдалось, то саме парадокс телепортації начисто руйнує саму ідею. Адже уявіть коли живий об'єкт розбирається на атоми то всі процеси життєдіяльності в ньому припиняюся. Фактично він мертвий і коли в іншому місці ці атоми знову збираються до купи, то це вже не тотожний об кт, адже оригінал мертвий, виходить що це його копія.

Першим не витримав Бездомний: - Але звідки ви це взяли? Жодних офіційних досліджень на цю тему не проводилось!

-Дуже інтригуюче Генрік, дійсно, звідки у Вас така інформація? Може поділитесь з нами джерелами?- Берліоз одразу перевів погляд на Бездомного, і якби в нього були повіки, він неодмінно б підморгнув своєму другові.

- На жаль панове, ця інформація не для публічного розголосу, але повірте мені, я був присутній, на багатьох таких спробах і всі вони закінчились плачевно,- відповіла голограма.

-Ну що ж? Наслідки вірусу який створив цей німець Баунштайєр із Землі, досі даються в знаки,- промовив Берліоз повільно і в'яло підводячи своє хиле тіло із крісла.- Надіюсь навігація не зіб'ється і ми не рухнемо, наприклад на цю чудову планету, піду повідомлю в командний відсік, а ви Іване поспілкуйся, з чудовим джентельменом, може дізнаєтись ще якісь подробиці.

—Ви нас уже покидаєте? Ну що ж, дуже шкода, — сумовито погодилась голограма і раптом пристрасно попрохала: — Але благаю вас на прощання, повірте хоч у те, що телепортація живої матерії не можлива! Більшого від вас я і не проситиму. Майте на увазі, що найголовніший доказ, і вже найпевніший, вам зараз його буде надано!

— Гаразд, гаразд, — з удаваною лагідністю говорив Берліоз і, кивнув на прощання зніченому Бездомному, якого зовсім не тішило чатування коло божевільної програми, він кинувся до виходу з вузького коридору, що вів у напрямку командної рубки. Зробивши кроків десять, Берліоз відчув як струмінь гарячого пару опустилась зі стелі йому прямо в обличчя, він закричав, та рухнув на землю, б'ючись в агонії, в ту ж мить сталеві двері відсіку захлопнулись, і професор Бездомний побачив, як обезголовлене тіло його друга видає залишкові рефлекси, скрашуючи підлогу і стіни голубо кров'ю.

-Я ж попереджав, що коли атоми роз'єднуються то потім із них не можливо зібрати життєздатний об'єкт, - із фізіономією повною задоволення від своєї правоти, промовив Генрік.

😝 В Джульєтти було завдання переписати уривок під Темне фенитезі, як вона впоралась?

Обережно лавіруючи між зруйнованими, напівзатопленими кораблями покинутої гавані, човен поступово наближався до залишків причалу. Їх було троє. Двоє гребців, які тихенько, ніби боячись потривожити сплеском гнітючу тишу цієї ночі, торкалися веслами чорної поверхні Патріаршого ставка, і третій, що, тихо стогнучи від нудоти, лежав на кормі, закутаний у дорожній плащ.

— Ну, і що будемо з ним робити? — тихо прошепотів один з веслярів, відштовхуючи від човна розпухлий труп мелюзини.

— Давай спершу виберемося на берег, а потім вже вирішимо, — ледь чутно відповів інший. — І обережно з цією потворою. Вона може здаватися мертвою, а потім — хрясь! І ти вже без руки. Були випадки.

Почувши це, перший весляр швиденько відсунувся від борту й перехопив руку, що нависала над водою, ближче до безпечного краю весла.

— Нащо ти погодився перевезти його на цей бік? — не відставав з питаннями перший весляр. — Невже тебе так вразила його розповідь про викрадену дитину?

Другий кинув стурбований погляд на пасажира, й, впевнившись, що через новий сплеск нудоти, останньому не до їхніх балачок, зашепотів у відповідь:

— От ти усім розповідаєш, що ти поет. Творча людина. А творчі люди більш за всіх схильні до співчуття, до почуття прекрасного, до відчуття болю душ людських, ну й до всього такого іншого усякого лайна. То чого ж ти, служитель Мельпомени, не віриш, що мене, старого Берліоза, не могла розчулити розповідь цього німця про втрачену дитину?

— Не вірю та й все, — хихотнув у темряву поет, — Бо дуже добре тебе знаю. І Мельпомені, до речі, служать не поети, а скоморохи бродячі.

— Один чорт хворі на голову. А зараз усім тихо. Швартуємося.

Човен глухо стукнувся об дерев’яну колоду, що стирчала біля берега й Берліоз вправно скочив на те, що колись було причалом.

— Тягни німця сюди, — незабаром почувся з темряви його голос.

Старе місто зустріло прибульців вічною вогкістю та густим туманом. Через кілька хвилин три невиразні силуети посунули до виходу з Патріарших, що вів на ріг Бронної та Єрмолаєвського провулка. Поклавши хворого на найближчу лавку, двоє провідників по «Згаслим містам» відійшли якомога далі від зайвих вух й почали радитися.

— Михайле Олександровичу! Нащо ми сюди приперлись? — поставив справедливе питання поет.

— Ти легенду про божевільного вурдалака Путі з Червоного Замку, який не мав пам’яті, чув? Ну там ще про те, як його циклопи крали у Втрачених Землях дітей, а він висмоктував у них спогади й видавав їх за свої?

— Ну які викрадені діти? Ну який вурдалак з Червоного Замку? Ви подивіться на нього. Він же вже на половину розвалився той ваш Замок. Бреше ваш німець! — розлютився поет, вказуючи рукою в туман, де, за його думкою, були руїни Кремля.

— Та хай бреше! Нам що з того? Хто платить, той і замовляє музику. А діти, до речі, й досі зникають.

— Добре. До біса всі ці легенди. Повернімося у реальність, — трохи знервовано вимовив поет. Відчувалось, що перебування у «Згаслих містах» починає діяти йому на нерви. — Як ми виконаємо нашу частку договору й допремо його до Замку?

— Ну, це буде не складно. Слухай, що я планую зробити…

План Берліоза слід визнати правильним: за його даними, цю територію давно взяв під свій контроль клан людособак. Тож треба було просто добігти до найближчого їхнього патруля і, як чесний, ліцензійний громадянин, сповістити про те, що, мовляв, приїжджий незаконний мігрант сидить на Патріарших у стані вочевидь ненормальному. Тому необхідно вжити заходів. А вони, звісно потягнуть німця у Замок, де розташувався їхній штаб.

— Добігти й повідомити? Ну що ж, біжіть, — сумовито погодився хворий і раптом пристрасно попрохав: — Але благаю вас на прощання, повірте хоч у те, що Путі існує і вкрав моє дитя! Більшого від вас я і не проситиму. Майте на увазі, що на це є сьомий доказ, і вже найпевніший. І вам зараз його буде надано!

Змовники перелякано озирнулися.

— Він все чув, — зніяковів поет. — Що тепер?

— Пізно вже щось міняти. Він просив доставити його у Замок, то ми й доставимо! А яким шляхом це відбудеться… Імені свого я у договорі не прописував, а гроші ми вже отримали.

— Гаразд, гаразд, — з удаваною лагідністю говорив Берліоз, і, підморгнувши зніченому поетові, якого зовсім не тішило чатування коло божевільного німця, кинувся у місто.

А німець відразу наче спам’ятався і прояснів.

— Михайле Олександровичу! — гукнув він навздогін Берліозові.

Той здригнувся, обернувсь, але заспокоїв себе думкою, що його ім’я та по батькові відомі клієнту не з договору, а з яких-небудь газет... А це юридичної сили не має.

😝 В Йеннефер було завдання переписати уривок під Жахи, як вона впоралась?

Незнайомець з елегантною паличкою сидів на лавці біля ставка, з безнадією вдивляючись у туман над водою. Берліоз з жахом помічав, як з кожною хвилиною шкіра чоловіка набуває сіруватого відтінку.

Чоловік встав, підійшов до води й зазирнув у неї, як у дзеркало. Клацнув іклами, озирнувся й гаркнув утробно:

— Чого вилупився? Втікай! Скажи їм, диявол повернувся... Вони не повірять, але ти спробуєш... Є сім доказів... — замовк... і захрипів, трансформуючись.

Очі новоствореного вампіра почали пульсувати червоними жаринками. Потвора налаштувалася на пульс жертви. Берліоз відступив назад, з панікою уявляючи, як у його ніжне тіло впиваються оті зуби. І побіг.

Він так не бігав ніколи. Позаду чулися кульгаві кроки. Кульгаві, але все швидші.

Берліоз затарабанив в одні двері, в інші... Але там було тихо й ніхто не відкрив. «Або там люди, які бояться, або вампіри, які полюють», — запізніло допетрав втікач, і схлипнувши, заскочив до телефонної будки. Одною рукою набирав заповітний номер, другою вчепився за двері. Він не сподівався втекти, не сподівався, що скло його захистить, не сподівався дожити до ранку, але хотів зателефонувати до ратуші, щоб розказати, що він бачив і свідком чому став.

На тому боці напрочуд швидко взяли слухавку. Навіть дивно, робочий день давно закінчився.

Берліоз перелякано лопотів про вампірів і Князя темряви, а через скло на нього дивився палаючими очима його убивця.

Скло розсипалося й кігтиста лапа вчепилася за руку. Берліоз безсило махав другою рукою, намагаючись захиститися. Слухавка висіла, але він добре чув, що йому відповідали.

— Де ви зараз? Не кладіть слухавку! — діловито сказали у ратуші. — Михайле Олександрррровичу... Ми... прррришлемо допомогу... Де ви зарррраз?

Нотки гарчання у телефоні убили рештки надії...

😝 В Герміони було завдання переписати уривок під Літрпг, як вона впоралась?

Ми з Марійкою не могли втриматися від обговорення нової розваги, яку нам запропонували хлопці: занурення у віртуальну реальність. І, хоч це було доволі популярним останнім часом, та саме гра «Жива класика» чомусь приваблювала все більше народу.

Ми підійшли до будинку, перед яким простягнулася довжелезна черга, і стали шукати крайнього, коли мене за рукав хтось добряче смикнув.

- Пс, дівчатка! Проведу без черги, лише за кілька сотень.

Ми подивилися одна на одну, стенули плечима і полізли за гаманцями. Вже за кілька хвилин ми пройшли у боковий вхід непримітного будинку. Хлопець буркнув щось незрозуміле і зник, наче й не було. Натомість двері відчинилися і ми опинилися у величезній бібліотеці.

Капсули для ВР миготіли жовтавими вогниками. Розмістивши нас у прозорих колбах, хлопець у білій футболці щось налаштовував, часом ставив дивні питання, на кшталт зросту, ваги та вподобань. Потім він закрив прозору кришку капсули, і вже за мить я опинилася у геть незнайомому місці…

«Вас вітає Жива класика! У вас є нові повідомлення. Зайдіть в журнал для отримання додаткової інформації».

Я озирнулася: звичайна вулиця, якісь люди, що поспішали у якихось справах. Складалося враження, що я у реальному світі.

- Оце так постаралися! – я торкнулася стіни найближчого будинку і відчула його текстуру. – Ну, добре, не гаятиму часу! Треба глянути, що там за «Живу класику» приготували. Шкода, що подруги не було поруч – а ми ж просили закинути нас на одну локацію!

В лівому нижньому куті віртуального екрану, який я бачила перед собою, миготіла червона крапка.

«Клас – незнайко. Рівень 1. Зброя – відсутня. Переваги - ? Недоліки – обмежений кругозір.

Головний квест: закінчити гру, пройшовши всі рівні.

Цілі:

• Отримати рівень 10;

• Відгадати автора і назву твору, до якого потрапили;

• Назвати головних героїв;

• Назвати місце дії.

Отримано: куртка подорожнього (захист +1), 100 монет, черевики подорожнього (швидкість +1)»

Я здивовано поглянула на себе – темно-зелена мішкувата куртка з великими кишенями зробила мене схожою на якусь дивачку. Але головне, що мені було затишно. За звичкою я опустила руки в кишені.

- Щось є!

«Отримано ігровий предмет: записки подорожнього (знання +1)»

Зіжмаканий листок був списаний дрібними літерами.

«План Берліоза слід визнати правильним: треба було добігти до найближчого телефону-автомата і сповістити в бюро чужоземців про те, що, мовляв, приїжджий закордонний консультант сидить на Патріарших у стані вочевидь ненормальному. Так ось, необхідно вжити заходів, а то заноситься на якусь неприємну дурницю.

— Зателефонувати? Ну що ж, телефонуйте, — сумовито погодився хворий і раптом пристрасно попрохав: — Але благаю вас на прощання, повірте хоч у те, що диявол існує! Більшого від вас я і не проситиму. Майте на увазі, що на це є сьомий доказ, і вже найпевніший. І вам зараз його буде надано!

— Гаразд, гаразд, — з удаваною лагідністю говорив Берліоз і, підморгнувши зніченому поетові, якого зовсім не тішило чатування коло божевільного німця, кинувся до виходу з Патріарших, що вів на ріг Бронної та Єрмолаєвського провулка.

А професор відразу наче спам’ятався і прояснів.

— Михайле Олександровичу! — гукнув він навздогін Берліозові.

Той здригнувся, обернувсь, але заспокоїв себе думкою, що його ім’я та по батькові відомі професору теж з яких-небудь газет...»

Щось знайоме ворухнулося у підсвідомості. Але я була не надто старанною ученицею і часто прогулювала уроки літератури в школі. І навіщо я тільки погодилася на цю пригоду, адже було зрозумілим, що мені ніколи не впоратись із цим завданням.

Переглянувши текст ще раз, я вирішила діяти навмання і прочитала вголос всі імена з уривку. Та це не допомогло. Опустивши руки, я безцільно блукала вулицями, аж допоки не почула, як хтось запитував, де знаходиться музей Булгакова.

- Точно! Автор твору – Михайло Булгаков. Ну, Єдине, що пам’ятаю з його творчості, то це назва роману «Майстер і Маргарита».

В кутку заблимала червона крапка.

«Ціль виконано. Отримано: знання +1, розум +1, досвід +100.

Перехід на рівень 2. Переваги – уважність.»

- Ю-ху! Місце дії – Москва! – промовила я, коли опинилася на величезній площі.

«Ціль виконано. Отримано: знання +1, розум +1, досвід +100.

Перехід на рівень 3.

Нова ціль: зустріньтеся з усіма героями книги.»

- Агов, це мені не подобається! Як зустрітися з тими, кого навіть не знаєш? Люди, як звідси вибратися? Я хочу їсти й втомилася від усього цього!

У меню була лише одна іконка «Завдання». Три крапочки, які мали б означати меню, ледь знаходилися на межі поля зору. Натиснувши на них, я на мить опинилася у цілковитій темряві та вже почала радіти, що, врешті, знайшла вихід. Як перед очима з’явився надпис: «Вас вітає Жива класика! У вас є нові повідомлення. Зайдіть в журнал для отримання додаткової інформації».

***

Підійшов до завершення наш восьмий тур "Літературної маски", підібємо підсумки:

В восьомому турі брали участь троє масок фіналістів, які вже є переможцями гри, і змагаються за місця які займуть🥇🥈🥉

Також, своїми уривками нас розважали Фантом і Джокер.

Тож почнемо з Фантома і Джокера. Як всі пам'ятають під цими масками автори беруть участь лише в одній грі, тому в кінці кожного туру ми їх розкриваємо.

Цього разу в ролі Фантома в нас виступив Moonrais Tenebris відомий під псевдонімом Moonrise Darkness.

А в ролі Джокера ховався Віктор Кащинський

Дякуємо їм обом за чудову гру й неперевершені уривки🎉

А ось найменше лайків назбирала, і відповідно вибуває з гри маска......

Йеннефер з Венґерберґа ! З кількістю всього 9 лайків на момент підрахунку.

А ховалася під цією маскою Олена Белінська , чи як її ще знають.... А як її тільки не знають😁. Наша єдина і неповторна, заслужена бронзова🥉фіналістка, що розважала нас неперевершеними уривками, навіть коли сама не вірила у себе. Скажу чесно, скільки разів вона готувалась до вильоту, а потім а потім з відривом проходила дальше.

Дякуємо їй за достойну гру, і підтримаємо парою теплих слів в коментарях)