Казка про Королевічну Ремінісценцію з країни Аллюзій

За лісами, за морями, за розлогими степами, Кролевічна жила, наче статуя зі скла.

Куди глянь - усе не можна, бо, бач панночка вельможна, треба імідж зберегти, не зганьбити і п’яти.

В один день терпець урвався - звідки тільки норов взявся, почала робити все всупереч. Як затрясе…

Королівство, батьків трон - танцювали ходором - написала список мрій, гайда втілювать мерщій!

Більш за все вона хотіла дослідити дельту Ніла, підійнятись на Говерлу, виловити собі перли,

Спробувати медовуху, мчатись на коні щодуху, і позбутися навічно свого сану ще до січня.

Не одразу все вдавалось, хоч дівчина і старалась, все ішло на дурника, як в того халтурника.

Спробувала втекти з дому — втрапила у перегони, подружилась з гномами — скінчилось погромами.

Ледь не втопла, як пірнала, бо сирені довіряла потримати плаття десь на Прикарпатті…

Батько вже махнув рукою, мати крутить головою, народилась сестра — з дому знов іти пора.

Вже дівча не статуетка — бо тепер вона «поетка», на гітарі грає, пісненьки складає.

Своїм гострим язичком лупить, ніби кулаком, та не нам її судити, бач, зопалу може й вбити.

Мати потайки зітхає, чоловіка запевняє: “Головне — здорова, хоч не мармурова”.

Кілька років пролетіло, королівство все бриніло, повне до верху пліток, про принцесу балачок.

Раптом враз прийшла біда: «Королевічна, сюда!» — голосили люди із нікуди-всюди.

“Ельфів військо войовниче під стінами. Батько кличе повернутись до хоромів, до державницьких прийомів”.

Зібралася за хвилину, рятувать свою родину, підданих і царство - своє господарство.

З чаркою наперевагу — залітає із наснагою, і поперед війська вишукується свійсько.

«Гей ви ельфи, що потрібно» — верещіть одноосібно, а сама п’янюща, хоч їх там тьма-тьмуща.

Дралися на кулаках — лишилася на ногах, чаклували міражі — мертві встали, як живі,

А вона не моргне оком — усе лякає пневмококом, сипе вумними словами да висвіркує зубами.

Як змагалися в піснях — дзвін пішов по всіх лісах. Зрештой, нишком протрезвіла, бачить — так не буде діла,

Дуже все підзатягнулось, тож дівчина усміхнулася, і поцьомала царя ельфів серед пустиря.

Тиша впала навкруги, недалеко до біди — тут усі позамирали, і роти повідкривали.

Ельф недовго щось кумекав — одразу не бекав-мекав, а надів корону й повів до трону.

Обручились у ту ж хвилину, взяв дівчину за дружину. У державі настав мир, хоча тиждень тривав пір,

Пиво лилося рікою, батько, зрештою, в спокої — старша, на кінець, за мужем, гарним, вельми небайдужим,

Є роки перепочити, меншу розуму навчити, сам там був, усе розповів, як було, не як приплів.