над прірвою

...і розсипається твій світ.

твій час зникає...

роки билинками злітають врізнобіч.

життєвий шлях твій тане.

...стоїш над прірвою,

в якій усі твої стихії

прагнень та натхнень

настирно знищують "дна одну -

у просторі вони спливають в небутті серпанком...вже ніякі

в нікуди, у ніщо.

...і ти забутий всім...усім навколо світом...

тобою все забуте.

і втрачена мета -

вона повік незбутня!

втрачають сенс бажання всі, чуття,

думки та рух...і кожний порух - біль...

події всі, всілякі... - тобі абсурдність.

і сам собі ти як нікчемність,

дрібнОта,

пустота,

непотріб,

зайвість... -

як майво перед очі...

хитаннями в марноті

над прірвою... - зникаєш!

як наче хтось невидимий, могутній

тебе мов крейду з дошки начисто стирає

з реального буття в умовну ірреальність.

і знівельований щезаєш.

і ти вже є ніхто,

тебе як не бувало ніколи та ніде...

шепочеш іронічно сам до себе

про те, що... - так,

твій світ розсипався на прах,

твій час мов пил зникає...................