Гуляю Я без одежі, а Ти геть гола

Я хочу вертіти гори на долоні своїй,

Щоб небо прозоре крутилося довкола

Нас з тобою.

Дощо-граду вода захлюпоче у бій,

Гуляю Я без одежі, а Ти геть гола.

Затопить долину той проклятий дощ,

Що, мов холодний душ, огортав наше тіло

Тьмою і млою.

Накриє нас з щастя зроблений хвощ,

Колись Я скажу це прямо і сміло.

Я так хочу почути твій радісний сміх,

Коли в обійми мене свої забереш Ти

Тендітними.

Скою Я ніяк несповіданий гріх,

Зачеплю кайдани на твої зап‘ясти.

Ключ жаданий до них віддам Я тобі,

Щоб перемкнула сталеві кайдани на мене

Бурлака,

Щоб темрява радости затихла в душі,

Щоб тіло мовчало словом сирени.

Я розповідатиму тобі ті історії грішні,

Як гори звернулись, як кохання цвіло-світало

Промінням.

А Ти все слухатимеш, бо зорі неспішні

Чекали, поки століття століттям минало.

Ти всміхнешся, бо прещасливо вже жити

Ніколи не зможеш і ще раз ніколи без мене

Дурного.

І будеш вино червоне, що кров моя пити,

І будеш мовчки співати мені кантилени.