Картина Босха

Буває тяжко втриматись мені,

і хочеться покинути виставу.

Двері на засов, приміщення в огні,

Терпіти легше біль в рожевих окулярах.

Не зали́шилось нічого більше,

Як пройтися п'ятами по лезах.

Краще зустрічати смерть у тиші,

Най знаходять інші протиріччя в моїх тезах.

В нижньому кутку екрана, той що зліва,

Бачу як нечесні багатіють.

Гроші випадають з них, і худне тіло,

Плачуть сироти в притулках, там сиріють стіни.

Дітки з морфієм в палатах білих,

Просять зі сльозами відпочинку,

У дівчат із інстаграму твердий стимул

Прикупити модні штані у клітинку.

Бачимо праворуч синьо-жовтий,

Краплями стікає з нього кров.

Герої за свободу полягли, і кожний

В пам'яті у нас, як звуки пострілів і молито́в.

У верхньому кутку екрана - Джони й Джейни Доу,

А скільки ще таких ховається в річках?

Серцевий напад у людини, й натовп дивиться на шоу,

Батьки, що втратили дитину, думали: депресія в словах.

Синдром раптового вмирання немовлят,

Щури живуть у "злагоді" сто років.

З під обвалу на руках живих несе солдат,

Згвалтовані жінки мовчать, тримають все у со́бі.

Зламаних життів мільйони,

І печаль - як карієс на серці,

В знак прощання з фронту принесли́ лиш медальйони,

В усмішці моїй немає більше сенсу.

Плакати немає чим, бо стало сухо,

Буду без надії сподіватись,

Світ - калейдоскоп ходінь по муках,

Боляче пече і хочеться сміятись.

Кажуть досі недалекі, що життя прекрасне,

В окулярах дивляться кіно.

Мій сум горить і точно не погасне.

Хочете любіть, чи не любіть, мені вже все одно.