Загублений Крутий

Всі бачать те, що легко неправдиве,

Всі кажуть лиш, наскільки я крутий.

Хоча костюм змиває з мене злива.

І від води не знаю я куди іти.

Стою в басейні — як загублений вигнанець,

Ховаю страх свій на задвірках дежавю,

Я відчуваю, наче варто передать послання,

Але бажаю бути чесним: я боюсь.

Важливо мух не роздувать тобі, Машусь,

Депресія для мене вже як друг і даність,

При ній я вмію спати, трактувати суть,

Тим паче я й щасливий — наче хмарний...

Всі бачать те, що легко неправдиве,

Всі кажуть лиш, наскільки я крутий,

Хоча костюм змиває з мене злива,

І від води не знаю я куди іти.

В піжамі та під ковдрою згораю довго,

Люблю прибій, абсурд і шум морський,

Я Лобстер, що в стосунках стогне,

І хоче вже нарешті відпливти в свій дім.

Сам факт балади залишать емоції, синці,

У дзеркалі вся щирість йде назовні,

Із попелу взлітати — се секрет птахів,

Вони гарячі й по життю не хворі.

Всі бачать те, що зовсім неможливе,

А я — той дурень — безнадійно вірю,

Най вірш сей на піску холодна хвиля змиє,

"Крутий" втече подалі від розумних звірів.