Принцу

мій Принц, правда в тому — за хмарами зір не видно

забуті, загублені, зболені небеса

задивлені в клоччя димом

незМінно-дивно

траншеями вирв зарясніли твої поля.

мій Принц, правда в тому, що квіти вмирають з часом

зов'ялі в червоних Градах і пелюстках

їх душі цвітуть фугасом

смиренно-жасним

в уламках розбитих ребер та у серцях.

Мій Принц, безнадійно стали ми враз дорослі

так дивно-кумедно-гірко цей фарс життя

у речі пустих статистик —

доречні числа

безглуздям безликі смерті на папірцях.

Мій Принц, тут так страшно, та, зрештою, це минеться

і в мене у грудях зламані колоски

в тривозі безмовних терцій

терпких інерцій

За вічність сприйму я смерть, як колись і ти.

мій Принц, спопелілим сонцем, багрянцем стежки

пишу я на клаптях сталі останній лист

Сьогодні зачеплюсь лапою

за розтяжку...

Мій Принце,

пусте, забудьмо.

З любов'ю, Лис.