13
Мені дуже не хотілося повертатися до палати, де ми мешкали. Але все ж ввечері я мусив туди йти, бо десь потрібно ночувати. На превеликий подив у коридорі мене зустріла молода відьмочка і провела мене до сусідньої кімнати, попутно кілька разів лукаво стрельнувши очима у мій бік. Щиро кажучи, я був дещо здивований, бо раніше ніколи нічого подібного за мешканками баб’ятника не спостерігав. Схоже, сьогодні був день сексуально стурбованих. Але справжня причина такої поведінки до мене дійшла, коли ця баришня між іншим торохтінням ляпнула:
– Воно цілком зрозуміло, що у вас з Іваном нічого не вийшло. Так і мало бути, бо ти маєш деякі особливі риси характеру. Ти ж шукач.
Тут я і сів. Схоже, що наші взаємини стали вже набутком суспільства. Мабуть, хтось підглянув чи підслухав. Уявляю реакцію Івана. Схоже, його орієнтація ні для кого не таємниця, але все ж таки подібні обломи кожен намагається тримати при собі.
– І що ж з того, що я шукач? – поцікавився я про всяк випадок.
– З тобою можна заводити лише тимчасові стосунки. Все одно надовго ти ніде не залишишся. І навіть якщо залишишся, то помандруєш далі у пошуках ідеалу. А Іван романтик. То навіть добре, що все закінчилося раніше, ніж почалося.
– А звідки ти стільки про нас знаєш?
– Від Івана, звідки ж ще? – і від цієї відповіді у мене відлягло від серця. – Може, він би ні на що і не розраховував, але після того, що ти для нього зробив, він був певен, що ти на нього запав, – відьмочка дивилася мені у вічі з явною провокацією.
„ Хочеш нажити собі ворога – зроби комусь добро, – пробурчав мій внутрішній голос. – Або, як-то кажуть, збав мене, Боже, від друзів, а ворогів я якось сам подужаю”. І я не знайшов що йому відповісти.
– Слухай, а у вас які стосунки вважаються нормальними? – якомога інтимнішим голосом запитав я. Мені вже стало зрозуміло, що вона мліє від мене. Щоправда, я не тішив себе ілюзіями, і цілком реально дивився на речі: вона б кинулася на кого завгодно, бо чоловіків у монастирі не вистачало. І взагалі, невідомо, чи вони тут були, крім нас з Іваном.
– Які стосунки нормальні? – поступово притислася вона до мене. – Будь-які, якщо вони влаштовують тих, кого стосуються.
На моєму обличчі відбилася тяжка робота мислі. Після чого я несміливо запитав:
– А є якісь зв’язки з потойбічним світом? Чи там раєм чи пеклом? Я маю на увазі, чи можна домовитися з мертвими про використання їхніх трупів. У любовному плані, звичайно ж...
– А тебе це цікавить? – здивовано запитала відьмочка.
– Ну, просто так про таке, мабуть, не запитують...
У неї обличчя гидливо витягнулося, і за мить її вже не було.
„Ну, у тебе і почуття гумору! – почувся мій внутрішній голос. – До речі, я не розумію, чому ти її відшив: вона доволі симпатична”. Я подумав про те, що це взагалі його не стосується. А у мене досить проблем, щоб не шукати приключок на свою голову. „Ага, вони самі знайдуться!” – єхидно піддакнуло моє друге Я.
Між іншим, мій жарт справив напрочуд сильне враження на всіх мешканок монастиря: більше до мене не клеївся ніхто. З чого я зробив висновок, що тут надзвичайно розгалужена мережа бабського радіо. Або ж переважна більшість дівчат і жінок мають рожеві мрії, у які я не вписуюсь. Або і те, і друге. Що, в принципі, мене мало колише.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!