24
Десь позаду чувся неймовірний лемент: правоохоронці намагалися затримати втікачів, і когось, напевне, зловили. Але це була краплина в морі – як могли двадцять чи тридцять наглядачів плюс підкріплення, яке встигло прибути, боротися проти тисячі чи й більше бунтівників. До того ж всі розуміли, що у тих, кого повернуть за грати, шансів вижити практично не залишалося.
Саф тягнув нас у місто, ми ледве встигали за ним і кілька разів з панікою відчували, що втрачаємо його з поля зору у вузеньких провулках. Але було зрозуміло, що й нас у такому випадку було дуже легко загубити. Врешті ми дісталися якогось підвальчику, спустилися вниз і тяжко відсапувалися.
– Де ми? – запитав Сашко, уважно прислухаючись до того, що відбувається надворі.
– Цей підвал – склад магазину, що розташований нагорі. Магазин належить моєму брату.
– Схоже, що у нього справи йдуть не дуже, бо тут зовсім порожньо, – хмикнув я.
– У нього справи зараз, може, й поліпшаться. Його арештували за кілька днів до того, як те ж зробили з нами. Припаяли державну зраду, звинувативши у контрабанді різноманітних товарів першої необхідності. Ну, і відповідно конфіскували всі товари. Нам тут не можна довго затримуватися – скоро почнуть шукати всіх у місті. А насамперед, зрозуміло, перевернуть догори дном всі місця, де ми могли б отримати прихисток чи допомогу.
Тікс глянув угору:
– Схоже, доведеться перебиратися у верхнє місто. Якщо вийде.
Саф знизав плечима:
– Ну, тут є деякі варіанти... У підвалі є один секрет: он ті дверцята можуть відкривати у різні боки. Якщо відкрити їх назовні, то за ними виявимо полички з всякою всячиною, а якщо всередину...
Я аж підстрибнув! Прохід! Хай навіть не між світами, а між двома містами, але це вже щось!
– Сафе, ти золото! А куди ми прибудемо?
– Куди-небудь подалі звідси. Я точно не знаю, хто буде на тому боці, але хтось дуже лояльний і до демонів, і до виродків. Принаймні, так я зрозумів з того, що розказував мій брат.
– І багато він тобі розказував?
– Та не дуже.
Тут не дуже доречно почувся тупіт на східцях, тож ми пробігли навшпиньках до дверей і увірвалися у сліпуче-сліпуче сяйво.
– Верхнє місто! – радісно пискнув Тікс.
За хвилину наші очі звикли до яскравого освітлення, і ми побачили ошарашену появою незваних гостей ангелицю – сріблясто-білу, високу, струнку, з ніжними рисами обличчя. Вона уважно поглянула на нас, потім втупилася в Тікса і втратила свідомість.
Ми теж придивилися до нашого білого і пухнастого виродка і зрозуміли, що він так само вражений до глибини душі. Якщо у привидів є окрема душа, звичайно.
– Мамо... – пролепетав він у кращих традиціях мелодрами.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!