Знання прекрасне, та болить прозріння

Знання прекрасне, та болить прозріння

Думки збираю і ладнаю в рать

Всі пережиті піки і падіння

Правдивим словом як у вірш з’єднать?

Шлях по житті не тільки насолода

Буває в цій програмі знати глюк

В добро первинно чисте, як природа

Так часто попадає яд гадюк

З обістя батька, в роки молодії

Хвилююча мене чекала путь

Наївний мрійник я пішов в надії

Що всі шляхи до світлих Сонць ведуть

Я йшов без страху в грізні легіони

І бій законний стверджували ми

Та був підступний ворог міліонний

Я часто опинявсь в шеренгах тьми

Ледва що вивчивши святу присягу

Багнет міняв на золото оків

І розум мій уже торкався фляги

Й оману пив, чим тішив ворогів

Я помилявся , марив, веселився

І пил з великих ликів витирав

Лукавий сотні раз в душі селився

І сотні раз його я виганяв!!!

Між туги й болі віднайшов я Віру

(Без віри є людська душа німа!)

Не сотвори просив Христос кумира

І клявся я в мені його нема!

Гріхи мої десь поряд йшли із злетом

Бог мудро вчив — науку я збагнув

За гріх скарав, бо похрестив Поетом

Я впевнений, що тут він перегнув!

Він дум мені тугі позичив спазми

Над урвищем мене не раз спинив...

Та я молю - в гарячій протоплазмі

Дай Боже вмерти бо в огні я жив!

ВСЕЛЕНСЬКА ТУГА – вічний демон віри

ЇЇ васали серце, голова

Життя мені давно вже Бог відміряв

І вироком його звучать слова:

«Ти всі пройшов свої мераморфози

Вже свічка догоряє воскова

Тобі СВЯТОЮ ПЛАТОЮ ЗА РОЗУМ

ДАРОВАНА ТА ТУГА ВІКОВА!!!»

В. Самотар

21.3.2023