Свічка надії

Палає свічка на столі,

розкинувши проміння віри.

Обличчя поряд воскові,

немов німі: їм бракне слів,

їх вогник прагне обігріти.

Кругом свічі дванадцять страв,

пісна вечеря — прісно в серці.

В душі змішались смуток, страх,

уже Господь когось забрав

і хтось ніколи не озветься.

А десь свіча на самоті

промінням теплим пестить руки:

старечі зморшки, мозолі.

Блищать сльозинки на щоці —

нема синочка і онуків.

Сиріток гріє і вдову

різдвяний вогник в іншій хаті,

мовляв, я вас усіх люблю,

до себе ніжно пригорну,

у скруті буду утішати.

Стареньких маму й татуся

осяє свічечка різдвяна,

бо в їхніх змучених серцях

гуде тривога без кінця

за свою донечку Уляну.

Вона ще восени пішла

країну рідну захищати.

Два тижні вісточки нема,

а може й смерть свою знайшла,

та правду нікому сказати.

Палає свічка на столі,

розкинувши проміння віри.

Не треба їй барвистих слів,

щоб витерти краплинки сліз

і рани серця обігріти.

Вогню любові стане всім,

щоб втішить тих, хто засмутився.

Надія жевріє в душі

і промовляє тихо їйй:

Христос в вертепі народився.

(грудень 2023 р.)