Магура

МАГУРА

Магура – у «Велесовій книзі» слов’янський аналог валькірії

(так цей образ інтерпретують у різних джерелах) – крилата діва

(Перунова дочка?), що літає над полем бою, підбадьорюючи наших воїнів.

Вона ж і проводжає їх в останню путь поцілунком смерті.

На мою думку, якби Магури не було, її слід було б вигадати

(якщо перефразувати Вольтера).

Заюшений ізнову кров’ю бинт –

Поземицю нагадує розталу.

Ламаєш пурпуровий гіацинт –

Розломами розбитого кристалу.

Не чуєш болю в пальцях. Що ж, лягай

На скелі холод, бескети прибою.

Ти вікінґ – і віднáйдеш власний рай,

І битва розпрощається з тобою.

Бурштин – це сльози. Яхонт – ліпше, знай:

В лазурі бачиш молодість безжуру.

Віщуючи у пурпурі твій рай,

Ізнов літає вічністю Магура.

Ти смерті поцілунок подаєш

(Звертаюся й побачу милосердя).

До нурту западаюся, авжеж,

Опора не здавалася вже твердю.

Криниця – верх чи низ? яких вершин?

Та віриться, що падаю до раю,

У пальцях-бо стикаючи бурштин

(А взимку нас Магура присипляє).

Магуро! хай тебе нема, але

У битві варто поміч сотворити.

…Ось дівчина Косовка вина ллє

І сльози. Це ж бо я, кривавий світе!

Орнаменти змиваю кров’яні,

Кривавицю проціджуючи буру…

Та не пора ще з бескету мені

З тобою в леті рушити, Магуро.

АВТОРСЬКІ ПРИМІТКИ:

Відображені слов’янські народні вірування про бурштин і лазуровий яхонт (сапфір). Бурштин сниться на сльози (певно, тому, що цей камінь – застигла смола, якою «плаче» дерево). Сапфір корисно носити, бо він дає молодість та інші блага.

«Дівчина Косовка» – сербська епічна пісня, перекладена Максимом Рильським. Заголовна героїня шукає на полі після Косівської битви своїх рідних, за цей час лікує і втішає поранених. Розмовляє з пораненим юнаком(який обіцяє одружитися) і дізнається, що лишилася сиротою. Сам сюжет популярний у картинах і взагалі мистецтві.