І погасла, немов сірник

Теплим і тихим вечором,

Десь вдалині: над явором,

З кошиком темно — плетеним,

Буде на неї чекать.

Срібними довгими пасмами,

Розчесані жабрами — пальцями,

Будуть укриті вилиці,

Щоб його з собою позвать.

Дрібно плескать водицею,

Звать чарівливо піснею.

Та з-під води очицями,

Буде його оглядать.

У день червоним означеним,

Сонцем гарячим розпеченим,

З кошиком темно — плетеним,

Берегиню буде стрічать.

Будучи тут господарем,

Дібров і гаїв — володарем.

Ступає він, вслід за звірами,

Щоб швидше її відшукать.

Не встиг до теплого вечора.

Гукала, зажуреним голосом:

"Позбудься Невода!"

І погасла, немов сірник.