Сім гір

не знайти вже гір таких,

що нема ні вершин, ні коріння у них,

спини кам'яних брил

заточилися вістрям смерекових крил

давно колись були вони живі:

вої могутні, королів сини

аж сам Перун боявся їх мечів

й вогню того, що в тих серцях горів

не знали страху крицеві вої

та запрягали ріки в береги

зухвалий виклик кинули богам

що зможуть статі рівні небесам

гординя та прогнівала богів:

скував Сварог сім кам'яних списів,

щоб скам'яніли вогняні серця,

крізь хмари мчали кам'яні вістря

піднялись разом семеро щитів

та сталь броні не стримала списів

Сварог всміхнувсь, здригнулася земля:

сім гордих гір у небо дивляться

жени Стрибоже, жени вітри,

з каміння щоб зродилися вої

пусти і ти їх, Матінко-Земля:

ти чуєш грім?

то б'ються їх серця