ПОЧАТОК

Пам'ятаєш нічні наші довгі до ранку розмови,

Як знімав з тебе одяг, немов із цибулі лушпиння.

Як хрипким і глибоким робився підступний мій голос,

Як сміялася тихо - розгублена, хтива й невинна.

Я тоді не брехав - обіцяючи ніжність і щастя,

Обіймати як хмара обіймає самотню вершину.

Я тоді не збирався шляхів не здолати і впасти.

Пригортатись хотів, як до нені маленька дитина.

Я тобі шепотів, що ніхто нам не міра, не судді,

Я хотів назавжди, випікаючи серце коханням,

Вірив сам в кожне слово, що виром клектало у грудях,

Вириваючись тихим, шаленим, нелюдським вурчанням.

Я в душі розумів, що тебе обману неодмінно.

Що цунамі прийде і відступить безсилою хвилею.

Та мене непомітно поставила ти на коліна

Безкорисним теплом, якоюсь святою довірою.

Не дано знати нам куди занесе буревієм.

І дорогу надвох нам не легко знайти манівцями.

Та зарубкою ти на мені, найтаємніша пломінна мрія.

І один лише раз так буває, як було між нами.