Інфеністи 2: Істина в брехні

Пошарпана Тойота неслася по одному із шосе в сторону виїзду з Брукліна. На одній із АЗС Ребекка встигла віддати кермування Джуліанові, а сама сіла на заднє сидіння, аби бути ближче до Нейта, котрий все ніяк не прокидався. Вони їхали вже близько години і за цей час всі встигли більш-менш заспокоїтися з часу сутички із соратниками Віспи. Світало.

― Як думаєш, як Марта і Віспа відслідкували наше місцезнаходження? ― проговорила Бек, звертаючись до Анни, котра сиділа з правого боку автомобіля. Між ними сидів сплячий Нейт.

Анна зітхнула.

― Якби я не знала про існування надприродного, то подумала б, що вони вчепили на когось з нас жучок.

«Що Віспа, що Марта знають, що ми так чи інакше відчинимо Браму. Вони слідкують за нами, аби опинитись поруч і прийти на все готове. От тільки… чи справді є сенс переховуватися? Судячи з того, що ми знаємо, вони хочуть того ж, що і ми ― смерті Аїда. Різниця лише в тому, що ми прагнемо також підірвати увесь Тартар, а це вони навряд чи допустять. Та до цього моменту ми союзники… однак, щойно я озвучу таку думку, вони просто з’їдять мене», ― пронеслося в голові Анни і вона замовкла, відвернувшись у вікно.

У машині панувала цілковита тиша і Джуліан вже навіть ввімкнув радіо, щоб не заснути за кермом. Та через якийсь час спокій був приречений на завершення. Нейт заворушився і розплющив очі, пробурчавши щось вкрай нерозбірливе.

― Нейт? ― схопилася Ребекка.

Анна і собі придивилася до хлопця. Він виглядав так, наче прокидався після запою.

― Як ти? ― пробурмотіла Бек.

Хлопець примружився, потер очі і обвів ними салон. Спершу поглянув на Бек, тоді на Анну, а опісля скрикнув:

― Де я???

Бек торкнулася його плеча.

― Спокійно, все гаразд, ми уже відірвалися. Марта, звісно, можливо, сидить у нас на хвості… але, суть в тому, що ми їдемо і зараз нам нічого не загро…

Та Нейт виглядав так, наче абсолютно не тямив про що вона говорить. Як то в народі кажуть ― дивився, як баран на нові ворота. Тоді Анна вирішила взяти усе у свої руки:

― Бек, ― проговорила вона розмірено. ― Ти говориш забагато. Нейт, як ти себе почуваєш?

Хлопець поглянув на неї, а тоді знову обвів очима салон.

― Так, наче нічого не тямлю…

― Ох, нічого собі, спляча красуня вирішила прокинутися, ― пробурмотів Джуліан, поглядаючи в дзеркало заднього бачення, що знаходилося в салоні.

― Джуліане! ― зашипіла Анна. ― Замовкни!

― Що? Цей тип називав тебе монашкою і ледь не придушив у тому туалеті… гадаєш, я радий, що він прокинувся? ― пхикнув Хантер.

Адам штовхнув його рукою і вони почали огризатись. Та Анні вже було не до цього. Нейт виглядав надто здивованим.

― В мене тут є біорозчин… ― забідкалася Ребекка, риючись в сумці під ногами. ― Можливо, тобі потрібно…

― Що??? ― не второпав Нейт. ― Хто ви? ― повернувся він до Анни, ніби вважаючи її найадекватнішою з усіх, бо вона єдина не говорила ніяких нісенітниць.

Анна насупилася, оглядаючи хлопця.

― Ти не пам’ятаєш, що було вчора? ― запитала вона.

Бек поволі випросталася, розуміючи, що все заходить надто далеко. Нейт здивовано обвів поглядом дівчат і зупинив очі на кріслі Адама. Хлопці продовжували про щось сперечатись, але Нейт не концентрувався на цьому. Він насупився, силкуючись пригадати.

― Я… я нічого не пам’ятаю із вчорашніх подій, ― пробурмотів хлопець. Його тон був надто дивним, узагалі не схожий на звичну манеру говоріння Нейта. Навіть будучи раненим, хлопець ніколи не говорив так невпевнено і розгублено.

― Що ж, схоже, усе це ― наслідки боротьби із гіпнозом Марти, ― зробила висновок Анна. ― Гадаю, це мине.

― «Гадаєш»? ― спалахнула Бек. ― Що ти взагалі знаєш про цей гіпноз?! Так, Грегорі контролював тебе, схоже, більшу частину твого життя і ти раптово переборола це… а твій брат, Джеймі, йому допомогла ваша бабуся… яка взагалі хтозна-звідки розуміється на цьому… точно, може, зв’язатися із нею?!

Бек виглядала явно стурбованою. Її обличчя виражало тривогу, а язик лепетав іще частіше, ніж зазвичай.

― Бек, ― проговорила Анна. ― Бек! ― довелося крикнути, аби Ребекка поглянула на неї. ― Заспокойся. Все буде гаразд, він уже прокинувся, а це однозначно хороший знак.

― Але… цей гіпноз… він на всіх діє по-різному… я змогла його перебороти, згадавши всю злість на Віспу… я змусила себе боротись, прокинутись! А Нейт… він пробув у відключці ледь не два дні!

Нейт імовірно помітив тривожний стан Ребекки, бо неочікувано сказав:

― Ти здаєшся дуже стривоженою, ― повернувся він до неї. ― Не хвилюйся, я при тямі. Твоя подруга має рацію ― це вже хороший знак. Гадаю, амнезія мине за якийсь час.

Бек видихнула. Скоріше за все саме це їй і було потрібно почути. Джуліан дивився на дорогу і вже перестав сперечатися із Адамом, хоч і мав ще чимало аргументів, аби йому протистояти. Хлопець був зосереджений на власних думках більше, ніж на бажанні черговий раз принизити Адама. «Коли крейзі-татусь Іскорки загіпнотизував мене, аби я не втручався в його справи із нею, єдиним, що допомогло мені повернути здоровий глузд, були почуття до неї. Я говорив тоді із Рейчел Роше. Вона допомогла мені зрозуміти, наскільки сильно я кохаю Іскорку… саме це і подолало гіпноз. Цей псих Вествік може прикидатися ким завгодно, і якою б не була моя ненависть до нього, я ні за що не повірю, що він боровся із гіпнозом так довго. Тут справа точно в чомусь набагато сильнішому…» ― пронеслося в голові Джуліана. Він різко повернув кермо і скерував машину вбік.

― Куди ми їдемо? ― запитала Анна. ― Чому ти повертаєш назад в Бруклін?..

― Ми вирішили, що полетимо в Альпи на той самий гірськолижний курорт, де ти була в дитинстві, ― повідомив Адам. ― Твої видіння перемістили тебе туди не просто так.

― Що?! ― стрепенулася Анна. ― Але…

― Але ми навіть не до кінця впевнені, що це було те саме місце! ― випалила Бек. ― Та й… аеропорт? Куди ми полетимо, якщо у нас навіть паспортів немає…

― Не хвилюйся, Баранчик Сью, ― прозвучав єхидний голос Хантера з водійського крісла. Його очі мелькнули в дзеркалі у салоні. ― Я довірив Шамберлейну свою карточку, аби він замовив нам приватний літак. Сподіваюсь, я не пошкодую про це, ― Джуліан обвів Адама недовірливим поглядом.

― Ох, чорт… ― пробурмотіла Ребекка. ― Незаконний виліт з країни… на що я підписалася…

― Упевнений, ти мріяла і не про такі пригоди, ― прозвучав дещо задоволений голос Нейта.

Бек і Анна обвели його здивованими поглядами. Нейт повернувся обличчям до Ребекки і поглянув на неї так, ніби все життя чекав на цю мить.

― Здається, я почав дещо згадувати, ― проговорив він. Голос звучав тихо і дуже сексуально. Бек аж зблідла від несподіванки. Рука Нейта простягнулася до щоки дівчини і торкнулась її ніжним легким доторком. По тілу Ребекки пробігли мурашки. ― Я майже на 99% упевнений, що хотів поцілувати тебе з самого початку нашого знайомства.

І поцілував. Коли їхні губи зіткнулися, Бек все ще тримала очі розплющеними ― такого вона аж ніяк не очікувала. Та, в принципі, ніхто з присутніх в автомобілі на таке не сподівався.

***

Джуліан зупинив автівку в аеропорту Брукліна. День був похмурий і на паркінгу практично не з’являлись нові автомобілі ― ідеальний час для залишення тут краденого авто. Аби не привертати уваги, Адам швидко взяв сумки і подався до місця, де на них уже мав чекати підготовлений приватний літак. Нейт рушив слідом так швидко, що Бек навіть не встигла отямитися. Хотіла метнутись слідом, але Анна миттю перегородила їй шлях. Поки вони розмовляли, Джуліан займався витиранням ручок дверей і керма від їхніх відпечатків, хоч і сумнівався, що таку стару тачку інтенсивно шукатимуть.

― Що це в біса було? ― зашипіла Анна, схопивши Бек за руку.

Та здивовано закліпала очима.

― Що?

― Як що? Нейт поцілував тебе!

Ребекка зашарілася ― її очі металися туди-сюди.

― Я… я не знаю… але відколи він прокинувся… ― дівчина боязко поглядувала на Джуліана, що ретельно витирав якоюсь шматкою кермо. Вона перейшла на шепіт: ― Нейт став впевненішим і… коротше, Анно, не питай мене про це. Я і сама не знаю, що думаю.

І метнулась слідом за Адамом і Нейтом, поки ще був шанс не втратити їх з виду. Джуліан грюкнув дверкою і зрівнявся з Анною. Вони ішли за друзями майже крізь увесь паркінг, тримаючи невелику дистанцію.

― Слухай, я підозрюю неладне, ― прошепотів Джуліан, нахиляючись до Анни і поглядом свердлячи спини Ребекки і Нейта попереду. ― Вествік ще та гнида, але він прокинувся не таким, як раніше.

Анна просто пхикнула.

― Ага, я второпала, ― відрубала вона. ― Однак, Джуліане, твоя особиста ненависть до Нейта не стане перепоною для їхніх стосунків з Бек. Я про це подбаю.

Від цих слів Хантер просто ошаленів. Схопив Анну за зап’ястя і зупинив її. Дівчина з докором поглянула на нього.

― Чорт, Іскорко! ― зашипів хлопець. ― Ти знову не бачиш очевидного! Як ти тільки можеш так спокійно ставитися до цього типа, хоча іще недавно він ледь не звернув тобі шию просто за те, що ти не змогла убити демона?!

Анна важко зітхнула.

― Ти також не святий, але ж я з тобою спілкуюсь. А Нейт… він подобається Бек. Мої взаємини з ним тут ні до чого. Якщо їм комфортно разом…

― Повірити не можу! ― випалив Хантер, розвівши руками. ― Ти просто що раз, то шаленіша! ― він обвів Анну явно невдоволеним поглядом. ― Ти сказала мені, що я бісів егоїст, а коли я намагаюсь дбати про твою подругу, ти вважаєш мене ідіотом. Чорт, визначся уже нарешті, Іскорко.

Пхикнувши, він просто рушив вперед. Анна застигла на місці, насупившись.

***

Салон літака виявився іще більш вишуканим, ніж уявляла собі Анна. Дівчина не стала акцентувати на цьому, адже були й речі важливіші, однак не могла відмітити, що в такій розкоші вона летіла вперше. У салоні було декілька класів, але усі вирішили сісти в головному, зайнявши різні місця. Анна машинально опинилась у кріслі за одним столиком із Адамом та Джуліаном. Перший одразу ж зайнявся планом їхніх наступних дій, а другий став залипати в телефоні так, наче йому було абсолютно на все байдуже. Анна обвела Хантера насупленим поглядом і перевела очі на Ребекку і Нейта, що сиділи в другому кінці цього класу літака. Вони дуже жваво щось обговорювали, сміючись. Бек виглядала такою щасливою, що Анна навіть всміхнулась, спостерігаючи за ними. Та тоді вирішила прислухатись надприродним слухом…

― Ти будеш сміятись, але виходить, що реально я згадав тільки одне…

― І що ж це? ― Бек схилила голову на лікоть, усміхаючись кокетливою посмішкою.

― Я спершу не второпав, чому знаходжусь в цій машині і хто всі ці люди… та потім, коли почув твій голос…

― Я занадто багато балакала?

― О, так, мені спершу так і здалося. Я подумав, що ти несеш якісь нісенітниці, мені навіть здавалося, що я помер і це світ забуття… я почав слухати твою подружку… Анну, так? Вона здавалася мені адекватною і…

― Чш-ш! ― зашипіла Бек, в ту ж мить повернувшись в сторону столика, за яким сиділа Анна із хлопцями. Анна вчасно втупилась очима у стакан із водою, який раніше приніс стюард. ― Вона усе чує!

― Упс, ― хихикнув Нейт, не спускаючи очей з Ребекки. ― Тож до чого я вів… точно. Я згадав тільки одне. Ці очі… ― його рука потягнулася до кучерика Бек, що вибився із зачіски. ― Я не міг їх забути…

Було помітно, що Бек зашарілася. Але в ту ж мить прозвучав голос Адама, котрий моментально відволік Анну від підслуховування:

― Є проблема, ― повідомив він. ― Я вже переглянув купу сайтів і всюди сказано, що гірськолижного курорту під назвою «Елізіум» немає уже як п’ять років.

Анна перевела погляд на Шамберлейна.

― Як це?

― Там була лавина, Анно, ― погляд Адама не виражав жодних емоцій, хоча навіть Джуліан відволікся від телефона і потай зосередився на їхній розмові. ― Вона знесла усе. На щастя, за п’ять кілометрів звідти є діючий курорт, де я і забронював нам номери в готелі.

«Лавина?» ― подумала Анна, поглядаючи на стакан із водою. Дівчина обхопила його рукою, аби піднести до рота, як раптом в голові різко запаморочилося. Тіло немовби скрутило всередину і вона вже нічого не бачила. Полегшення наступило доволі швидко і перед очима знову опинилась склянка із водою. Та вона вже не була в літаку. Стакан стояв на вузькому столі із мармуровим покриттям, а сама дівчина сиділа на високому стільчику. Вартувало лиш підвести очі, аби переконатись, що відображення у воді не бреше… перед нею сиділа мама. Разом із нею на очі потрапив інтер’єр кімнати. В голові пронеслося сотні думок… тіло зіщулилося і холодні мурашки пронизали кожен сантиметр пальців, а в животі виникло тривожне відчуття стиснення.

Мама виглядала такою ж, як і тоді, коли Анна бачила її востаннє. Хоча інтер’єр місця, в якому вони знаходились свідчив зовсім про інше ― Анна чітко пам’ятала цей номер готелю, бо вони відпочивали тут, коли їй було тринадцять років. Із панорамного вікна позаду мами розкривався вражаючий вид на засніжені, покриті лісом, гори.

― Мам? ― вилетіло з уст Анни несвідомо.

Глорія обвела її докірливим поглядом.

― Що «мам»? ― пробурмотіла вона. Анна відчула, що мама дивиться на неї зверху донизу. ― Де твій кулон? ― голос матері здавався дуже незадоволеним.

Анна машинально схопилася за шию і, нічого не намацавши, враз згадала цю розмову. Дівчина знала, що це видіння, але до цього моменту вона ніколи не вірила, що зможе таким чином побачити маму. Емоції пронизали її тіло наскрізь…

― Я… ― обличчя Анни виглядало максимально збентеженим. Вона намагалася контролювати емоції, але обличчя матері здавалося таким реальним… ― Схоже, я загубила його у воді, коли намагалась витягнути Джеймі.

Глорія зреагувала миттєво ― її обличчя змінилося до невпізнання ― стало якимось холодним і беземоційним.

― Чорт, Анно! ― загриміла мама. ― Цей кулон… ти знаєш, який він був дорогий для дідуся! Він подарував його тобі, не мені… і, знаючи про його важливість, ти все одно загубила його!

Анна зіщулилася. Вона второпала, що не хоче повторяти розмову, яка була близько десяти років тому. Дівчина розуміла, що це, можливо, останній раз, коли вона має нагоду поговорити із матір’ю.

― Я була маленька, я…

― Не смій навіть казати цього у своє виправдання, ― проговорила Глорія. Вона не кричала, але її тон здавався холоднішим за воду, в якій довелося скупатися Анні десять років тому.

«Десять років тому я думала, що мама права, але зараз… вона сама допустила усе це, коли залишила нас з Джеймі одних», ― пронеслося в голові Анни. Невідомо звідки взялись сили сказати наступне:

― Ти була неправа, мам. Мені було тринадцять і ти залишила мене з молодшим братом у готелі в горах. Самих. Тобі пощастило, що ми вижили!

В очах Анни палав вогонь. Її погляд здавався непохитним, хоча й виднілась деяка невпевненість у своїх словах, адже в глибині душі Анна не хотіла витрачати єдину можливість розмови з мамою на докори щодо минулого. Глорія підняла голову і поглянула на доньку згори вниз. Її долоня блискавично відпечаталась на обличчі Анни ― дівчина відчула печіння в ділянці щоки, ніби ляпас був справжнім. На обличчі Глорії не відобразилось жодного жалю за свій вчинок.

― Я заборонила вам відходити за територію готелю, ― холодно сказала вона. ― Ти повинна була приглянути за братом, але ти свідомо дозволила вам обом порушити мою просьбу. У цьому немає моєї вини!

Анна відсахнулася. Зіскочила зі стільця, не в змозі стримати шок. Матір здавалася якоюсь абсолютно чужою…

― Ти накосячила, Анно, ― мама неочікувано опинилась дуже близько. Ростом вони були однакові, тож дівчина могла зазирнути Глорії просто в очі. Вони здавалися неймовірно порожніми… ― Першого разу тобі пощастило ― ти врятувала брата. Та ти була народжена із зовсім іншим талантом, тож більше удача не ставала на твій бік, ― Глорія підійшла геть впритул. Від цього Анні стало дуже не по собі. ― Ти убила мене, Анно.

― Що? Ні!

― ТАК!

Анна почала задкувати, але практично одразу вперлась спиною у стіну. Глорія підійшла і в її очах більше не виднілось холоду. Вони були сповнені шоком, точнісінько таким, як і в момент смерті. Крізь одяг на грудях поступово просочилась кров… від одного лиш погляду на маму в грудях Анни усе стиснулось. Вона відчувала, що не дихає ось уже секунд тридцять. Повітря просто відмовлялось проходити далі, ніби в горлі застряг великий ком.

― Ні! Ні-і-і! ― закричала Анна.

В ту ж мить в очах потемніло…

― Анно? Анно! ― закричав Адам.

Джуліан моментально опинився поруч із нею, хапаючи долоню дівчини у свою.

― Що відбувається? ― прошепотів Нейт. Бек не зводила очей із Анни і Джуліана, залишаючись на тому ж місці поруч із Нейтом.

― Аїд посилає їй видіння, ― пояснила вона.

― Аїд? ― здивувався Вествік. ― Той самий Аїд з грецьких міфів?

― Але Хантер не дозволяє їй зійти з розуму. Я була не впевнена, що це діє, але тепер… Віспа мав рацію, ― Ребекка пильно спостерігала за друзями, а Нейт поруч просто звів бровами і потягнувся до чашки з кавою.

Анна всього лиш на мить розплющила очі, аби побачити, що перебуває в обіймах Джуліана. Він стискав її руку у своїй і щось шепотів на вухо. Анна вперше побачила його великі сині очі так близько… вона бачила кожен міліметр його райдужки і кожну краплинку сльози, що зволожувала око при кліпанні. Час ніби призупинився… в ту ж мить світ перед очима став змінюватися. Дівчина уже знала, що провалюється у чергове видіння і єдиним, про що вона думала, було те, як би не втратити здоровий глузд. На диво, вона продовжувала відчувати руку Джуліана у своїй. Ніби вона була її опорою, зв’язком із реальним світом…

Чергове видіння здалось справжнісіньким кошмаром. Дівчина знаходилася в місці, в якому раніше не бувала. То було щось схоже на гігантське підземелля, освітлюване невідомими каменями, із яких долинало світло, насичуючи усе довкола розсіяним злегка оранжевим світлом. В поле зору потрапив Джуліан. Він тримав у руці свою улюблену зброю ― короткий меч і мав насуплений вигляд. Зненацька, хтозна-звідки, з’явився цілий натовп жахливих монстрів. Вони відрізнялися неймовірно жахаючими обличчями, покритими спаленою шкірою, а тіла їх були покриті панцирами кам’яної щільності. Руки чудовиськ нічим не нагадували людські ― від них залишилася лише характерна форма до кистей. Останні ж зазнали тотальної деформації і набули схожості із крабовими клешнями.

― Ну ж бо, давайте сюди, обвуглені вилупки! Рухайте каракатицями! Я знаю, ви відчуваєте моє тепло! ― закричав Джуліан, розмахуючи мечем перед собою і поступово крокуючи назад, до краю скелистого ґрунту.

Його нога опинилася просто над обривом ― декілька камінчиків з-під стопи полетіло вниз. Монстри купою наближалися на хлопця.

― Ну, все! Я весь ваш! ― крикнув хлопець, розкинувши руки.

В його погляді виднівся непідробний страх, але крім нього було й щось інше… щось таке, що Анна помічала в ньому дуже рідко. Щось таке, за що вона досі довіряла йому…

Монстри купою навалилися на Джуліана і за мить на вершині не залишилось нікого.

З острахом Анна розплющила очі в реальному світі. Побачивши, що знаходиться в обіймах Джуліана, дівчина спершу злякалася, а тоді поглянула на нього так, як не дивилась ніколи раніше… Хантер уже хотів було відпустити її руку, готуючись до чергового докору, але Анна стиснула його мужню руку настільки, наскільки дозволяли її тендітні пальці.

― Іскорко? ― прошепотів він, дещо насуплено дивлячись на її вкрите холодним потом бліде обличчя.

Анна пробіглася очима по його передпліччю, піднімаючись все вище і навіть не помітила, як уткнулася головою в його груди. Якусь мить Джуліан сидів, дивуючись тому, що відбувається, а тоді легенько пригорнув її другою рукою. Провівши очима туди-сюди, Адам промимрив:

― Піду з’ясую у пілотів деталі нашого приземлення.

І чкурнув геть, бо Хантер вже почав було свердлити його злючим поглядом. Анна прислухалася. Серце Джуліана билося швидше, ніж зазвичай. «Цікаво, моє серце також б’ється так швидко, чи він не відчуває цього так, як я?» ― промайнуло в голові дівчини. Вона несвідомо стиснула його долоню у своїй сильніше. Голову раз за разом продовжувала свердлити картинка із видіння. Невідомі монстри цілою купою навалювалися на Джуліана, скидаючи його із обриву… від цього дівчина продовжувала стискати долоню хлопця настільки, наскільки дозволяла її незначна сила.

― Ей, ― пробурмотів Хантер своїм звичним дещо нахабним тоном. ― Ти можеш так сильно не старатися. Я не збирався втікати від тебе. Та й, в принципі, я не настільки тебе ненавиджу, щоб взяти парашут і вистрибнути з літака.

Анна шоковано обвела його поглядом, лиш на мить піднявши голову, аби побачити обличчя хлопця. Ослабила хватку і відчула, як її долоня починає трястися. Імовірно, він відчув, як вона трясеться, бо в ту ж мить пригорнув до себе сильніше.

― Що ти там бачила? ― запитав він дещо стурбованим голосом.

― Я… ― відвела очі Анна.

«Якщо розповім, що бачила його смерть, він одразу все второпає… а я гадки не маю, чи готова до такого…» ― пронеслось в голові дівчини.

В голові виникли спогади.

Дзвінок. Шкільний коридор із шафками. Анна стояла поруч із широкоплечим високим хлопцем, одягненим у спортивний бомбер в сіро-зелених відтінках. Він показово усміхався, притискаючи дівчину за талію до свого мужнього торсу. Закривши шафку, в яку він заховав бейсбольну биту, хлопець повернувся, аби поцілувати Анну. В цю ж мить якраз підійшло двоє дівчат, тому він встиг лиш легенько торкнутись губами її щоки.

― Ну що, які плани на сьогоднішній вечір? Збираємось у мене на хаті? ― хихикнула дівчина із довгим прямим волоссям та сильно намальованими очима. Якщо спробувати порівняти її із дорослою Кетрін, можна помилково припустити, що це цілковито різні люди.

«У школі Кет була ще тією дикаркою», ― пролетіло в голові Анни.

― На хаті? ― закліпала великими карими очицями Ребекка, обличчя котрої було важко розгледіти за копною кучерявого коротко підстриженого волосся. ― Але я сьогодні…

― Жодних відмазок, ― кинула на її плече свою руку Кетрін. ― Ти ідеш. І ви двоє також, ― дівчина ефектно обвела вказівним пальцем спершу хлопця, а тоді Анну, пильно заглядаючи в очі кожному. ― Ще я покликала хлопців з твоєї команди.

Повз якраз пройшла група хлопців у таких же бомберах із символікою шкільної бейсбольної команди. Один з них свиснув до Кетрін:

― Хей, красотка!

― Притримай коней, Уезерлі! ― огризнулась Кет. А тоді повернулась до друзів і перейшла на шепіт: ― Не кажіть предкам, де будете сьогодні увечері. Джим пообіцяв, що принесе травку.

Анна ніяк на це не відреагувала, а от Бек знітилася ― їй явно була не до вподоби така ідея.

Картинка в голові змінилася. Ось вони уже тусувалися в підвалі у будинку Кетрін. На всю гучність лунала драйвова музика, на шкіряному дивані обабіч стіни сиділи Анна та її хлопець, Кет і Бек, а також ще двоє плечистих чуваків, серед яких вирізнявся Джим. Він вже встиг зробити декілька затяжок і помітно повеселішати. Передавши косяк хлопцеві Анни, він підсунувся ближче до Ребекки і протягнув:

― Щось тут стає скучно. О, я знаю, що як ви двоє зараз затягнетесь, то буде драйв, ― закотив він очі, обвівши ними Анну і Кетрін. ― Та мене цікавить інше. Ваша подруга, ― він штовхнув плечем Бек, котра одразу ж зіщулилася, вхопившись руками за власні коліна. ― Ей, тобі тут не подобається? Може, хочеш затягнутись?

― Е-е, ― прошепотіла Ребекка, нервово водячи очима туди-сюди.

Хлопець Анни одразу ж протягнув косяк Джимові.

― Джиме, ― невдоволено протягнула Анна. ― Відчепись від Бек.

Та в ту ж мить хлопець Анни обхопив її рукою за талію і поволі став опускатися нижче.

― Роб, ― засичала вона. ― Що ти робиш?

Він прошепотів їй на вухо, закриваючись волоссям дівчини:

― Я знаю, ти цього хочеш…

― Але… ― прохрипіла Анна. Рука Роба пройшлася по її спині дещо вище сідниць і дівчину ніби пронизало легеньким струмом. Вона навіть не помітила, як неголосно застогнала.

― Не маю бажання більше затягувати, ― проговорив Роб. ― Ходімо нагору.

Як тільки вони підвелися з дивану, на ноги скочила і Ребекка.

― Бек, ти куди?! ― схопилася Кетрін, відкинувши косяк в руки Джимові.

Анна уважно поглянула на подруг, хоча в голові в ту мить творилося зовсім інше.

― Все це… це не моє, Кет! ― крикнула Бек, розвівши руками.

Привернувши увагу всіх присутніх, дівчина коротким ривком кинулася до сходів. Кетрін спершу завагалася, подумавши наздогнати її, а тоді каменем звалилася на диван, важко зітхнувши.

― Затягнися, Кет, ― протягнув їй косяк Джим.

― Відстань, ― пробурчала Кетрін, насупившись.

― Ну, чорт, я не винен, що твоя подруга не може розслабитись.

Кетрін секунду подумала і тоді відрубала:

― І вона права! Оглянися, ми як ті тупі підлітки, що тільки те й роблять, що в таємниці від батьків курять травку! Який в цьому сенс?!

Джим одразу ж пробурчав:

― Ясно. Все погано. Ти накурилась.

― Ну, ми йдемо? ― прошепотів Роб на вухо Анні.

Наступна картинка згадалась Анні із спальні в будинку Кетрін. Роб навис над нею, готуючись до такого жаданого сексу. Та Анна виглядала абсолютно не враженою. Вона ніби була не тут. Роб обхопив її однією рукою і взявся пристрасно цілувати. Спершу дівчина намагалась розслабитись і дозволити собі відчути пристрасть, але через силу цього було нереально досягнути. Тож вона поволі вислизнула з його обіймів і лягла поруч.

― Чорт, що ти робиш? ― вилаявся Роб, каменем впавши біля неї. ― Ну все, проґавила. Більше не встає.

Анна пропустила ці слова мимо вух. Вона багатозначно вдивлялася в стелю.

― Що з тобою? ― без нотки співчуття запитав Роб. Було чітко помітно, що йому абсолютно начхати на почуття Анни. Він був злим, що не відбулось те, чого він так хотів. ― Я думав, ти мене хочеш.

Анна спершу завагалася, відкривши рот. Опісля кількох хвилин роздумів вона проговорила швидко, ніби це було чимось отруйним для неї:

― Це не перший мій раз.

Роб різко насупився.

― Чорт, я так і знав! ― вигукнув він. ― Ти не виглядала схожою на ту, хто боїться. Ти виглядала так, наче вже неодноразово трахалась і мій член викликав у тебе огиду.

― Ні, це не так! ― заперечила Анна, повернувшись до нього обличчям. ― Просто…

― Чорт, ти просто шалава, ― хмикнув Роб і зіскочив з ліжка. Почав швидко натягувати на себе одяг.

― Робе…

― Що? Що?!! Нащо ти обманювала мене, що ні з ким не зустрічалась? Я хотів бути з тобою тільки тому, що ти неторкана! Я хотів подарувати тобі казку і хизуватися всім тобою…

― Але ти можеш зробити це! ― прокричала Анна, сівши на ліжку. ― Просто вислухай мене…

― Що, розповіси мені про всіх своїх попередніх? Чорт візьми, Анно, я в шоці. Ти виглядала такою невинною!

Він уже зібрався іти, тож Анна швидко зіскочила з ліжка й обійняла його зі спини.

― Прошу, не йди! Я люблю тебе!

Роб вагався всього секунду. А тоді жорстоко відштовхнув дівчину від себе.

― Ти противна мені!

Згадавши це, Анна зіщулилась. «А потім я дізналася, що за час наших стосунків він зраджував мені направо і наліво. Я повинна була здогадатися, що не можна було відкривати серце цьому типові. Але я думала, що всередині він не такий, яким здається для всіх оточуючих… та чого я очікувала?! Найпопулярніший хлопець у школі, мрія всіх дівчат, самозакоханий ідіот! Невже я справді думала, що він мене зрозуміє?! ― пронеслося в голові Анни. Вона несвідомо перевела погляд на Джуліана. ― Вони усі однакові. Неймовірні красавчики… і ця поведінка. Хамська, жорстока, самозакохана… якого біса я закохуюсь в таких ідіотів?! І що гірше, я твердо вірю, що вони зміняться! Та в житті не все так райдужно, як в серіалах. Я більше не повторю своїх помилок».

― Я маю припущення, де наступна підказка, ― зронила Анна, звільнившись від обіймів Джуліана. ― Спершу було видіння від Зевса про те озеро. Та Аїд блокував його. Він старанно намагається завадити нам дістатися до Кинджала… Зевс показав мені спогад із дитинства, а Аїд намагався надавити на почуття… ― Анна згадала образ мами і вмить змусила себе говорити далі, щоб не піддатись емоціям. ― Але я все ж змогла вловити суть. Кулон. Нам потрібно знайти кулон, який я загубила в тому озері.