Історії старого будинку

Вперше Йван потрапив на цю околицю в дитинстві. Батьки зібралися поглянути нову квартиру, і вирішили взяти із собою старшого. До місця діставалися тролейбусом, потім автобусом. Старенький ЛАЗ насилу тягнувся проспектом. Йванко сидів на боковому сидінні коло передніх дверей і дивився на дорогу, на будинки. Невисокі деревця вздовж дороги свіжими ямками нагадували про нещодавній суботник. У вітринах нещодавно відкритих магазинів прудкі продавщиці виставляли книжки, якусь парфумерію. На поштовому відділку два робітники під шаблонний трафарет наносили написи. Машин проїздило мало, все більш "Жигулі" та "москвичі", лише зрідка проносилась біле чи жовте таксі "Волга".

Випустивши цілу хмару диму, автобус пригальмував коло зупинки. Йванко з батьками вийшли на свіжопокладений асфальт. Хлопчина провів ногою по вкритим чорною застигаючою смолою камінцям, йому подобалось відчуття якоїсь м'якості матеріалу. Потім підвів голову і завмер: перед ним розкрилися два світи. Перший, справа від бокової вулиці, величаво стирчали нові будівлі житлового масиву. Коло одної демонтували кран. На підвісних люльках працювали майстри-малярі, штукатури: ставили вікна, протягували кабелі. Тут, в одній з них, восени мали справляти новосілля сто сорок чотири родини, як звітувала офіційна статистика.

А по той бік вулиці на пагорбах розкинувся інший світ. Від нього пахло молоком та ароматом вишневого квіту. Одно-двоповерхові будинки, оточували густі сади. Над квітками літали бджоли, джмелі, аж до зупинки долинало їх невпинне гудіння. Коло одних вибілених вапном будівель порались люди, інші, більш занедбані, дивилися на небо брудними, давно не митими вікнами із широко розкритими старовинними дерев'яними ставнями. Можливо, там теж хтось жив: на мотузках хилиталася випрана білизна, долинав гомін. По вуличці назустріч рухалась конячка, на підводі боком сидів немолодий чолов'яга. Він привітливо кивнув та попрямував кудись далі, в сторону пагорбів. Раптом великий красивий півень вицибнув на тин і голосно заспівав. "Ку-ку-рі-кууу!" рознеслося навколо. Луною почали відгукуватися півні з інших місць.

Квартиру знайшли швидко: на сьомому поверсі, звідки відкривався шикарний краєвид. Зліва далеко височів темно-зелений сосновий ліс. Коло нього тільки починалося будівництво, смуга тягнулася вздовж всього горизонту. Справа блищала водна синь Дніпра, по ньому рухалися малесенькі баржі, катери. А між лісом та Дніпром на пагорбах розкинувся чудовий незнаний казковий Світ, над котрим гудів рій бджіл та джмелів. З висоти він здавався ще більш загадковішим, особливо надвечір, коли засяяли вогники у вікнах. Десь о шостій в повітрі поплив дзвін. Іванко визирнув з вікна, трохи перехилився і побачив зелені куполи церкви десь по правій стороні.

З тих пір незнаний казковий Дивний світ міцно увійшов в ігри хлопчаків: Йванка і меншого Сашка. Вони населили пагорби мудрими та хитрими Лисами, котрих на кожному кроці чигали небезпеки; таємничі злочинці мешкали в звичайних з першого погляду хатинках. Ходити тими місцями доводилось часто, то ж хлопчаки бігли попереду батьків, фантазуючи, граючись, шукаючи невинних та цікавих пригод. Найбільш чарівним дійством виявилася Паска. Напередодні, в Чистий Четвер, тисячі вогників текли струмочками поміж хат та садів, прямували до зупинки автобуса. Хлопці виглядали їх до пізньої години, аж поки не проводжали поглядом останнього вогника. І ще деякий час сиділи біля вікна, сподіваючись хоч на мит ще раз доторкнутися до дива.

Будиночки жили своїм життям. Вони не дуже любили пускати в свою глиб сторонніх, казали, що вночі там ходять банди, що когось убили. Дитячий світ фільтрував такі новини, він бачив лише чарівні, загадкові написи на старовинних могилах, населяв дивними істотами галявини, перетворюючи їх на піратські острови. І завжди поруч ходили мудрі Лиси. Вони приймали участь у штурмі фортів, доглядали за коровами, які випасались десь на околиці Чарівного світу, полювали на зайців в садах, жили в величезних дуплах дерев, рили нори, які обставляли домашніми меблями, запасами збіжжя на зиму та кухонним начинням. Так само, як це робили батьки, облаштовуючи нове житло. В самих глухих хащах ховалося сяюче каміння, скрині, повні золота, дивовижна старовинна зброя та манускрипти, написані дивними не зрозумілими нікому мовами. На гіллі дерев ночами ухкали мудрі сови, скрадалися дивні істоти, а вдень дивні люди робили не менш дивні речі. Опівночі Лиси прокрадалися до вікон будинку, заглядали в них і дивилися на сплячих дітей.

Іноді Лиси влаштовували свята чи зібрання. Вони, та Дивні люди, та ще інші збиралися на пагорбі, запалювали вогники та розвішували їх по садах. В такі дні до будинків долинала тиха музика, а Чарівне місце сповнювалось таємничості, містики, радості та дивовижних святкових подій, де не було місцю ані злу, ані чварам, ані заздрощам.

Одного ранку скраю Дивного світу з'явилося Порожнє місце. Один з будиночків завалився, місце розчислити - утворився прохід наверх, до невеликого магазинчика. Збентежені Лиси ходили навколо цього місця, але не могли ступити на нього. Воно було інакшим, відмінним від Лисячої натури, не несло ніякого для них змісту. А тому лякало, хоча й притягувало їх цікавість. Один, найсміливіший Лис, наважився підійти до самого краєчку. Обережно ступаючи лапами по травичці, він наблизився до Порожнього місця.

- Не йди туди, одізвалася молода Лисичка, яка дуже палко кохала Сміливого Лиса.

Той лише відмахнувся хвостом. Принюхався, його ніс перетнув невидимий кордон. Повільно простягнув лапу, ступив. Нічого не трапилось. Ступив другою. Ніяких змін. Він повернувся до побратимів і побачив в їх очах жах. Роззирнувся навколо було так само безпечно. І тоді стрибнув прямо на середину, на витоптану глину. Звівся на ноги тепер замість лапок виявилися справжні ноги. Поправив піджак, капелюха.

- Чоловіче, вам погано? - здивувалася жіночка, яка йшла з нічної зміни.

- Ні, все добре, - відповів Лис. Руками протер спітнілого лоба, потім зморщився, наче силкуючись щось згадати. І направився геть, навіть не глянувши в сторону побратимів. Через деякий час став справжньою людиною, заклопотаною, з посадовим окладом, місячною відпусткою та біганиною по вихідним в пошуках дефіцитних тоді шпалер чи м'яса.

Порожнє місце раптом почало розростатися, висушуючи траву, перетворюючи на пил дерева. Лиси кинулися навсібіч в свої схованки, галявини, хащі. До родин, скарбів, до таємних знань. На наступний вечір наймудріші істоти Чарівного місця зібралися на Раду. Вони довго обговорювали те, що побачили. Сови сказали, що таких місць знайшлося кілька, тільки не таких великих. В них потрапило вже багато самих простих та безневинних чарівних тваринок, і вони так само зникали. Рада довго перебирала манускрипти, шукала відповіді в старовинних переказах, але нічого подібного історія не знала. Так вони ні з чим і розійшлися.

Поступово Чарівний Край знелюднівся. Зникали поселення, нори. Лиси знімалися зі своїх місць і йшли до центру, туди, де стояли найстаріші дуби. Там вони селилися і жили у відносному спокої. Дивні люди також полишали нажиті краї. Вони всю ніч збиралися, а після третіх півнів виходили і назавжди зникали у ранковому тумані. Їх будиночки потроху розвалювалися, до них із зовнішнього світу пробиралися якісь таємничі чорні постаті і крали все, що здавалося їм цінним. Особливо вони раділи лисячим схованкам. Сувої тут же палили або ж здавали вченим, а золото розпродавали по всьому місту.

Аж раптом на ранок на тому самому Порожньому місці, яке стало досить великим, щось заревло. Загуркотіло! Лиси кинулися туди і побачили, як величезні жахливі машини руйнують по периметру маленькі будиночки, інші риють котловани, треті вганяють в землю величезні палі. Четверті, самі страшні, з броньованими боками та гострими шипами гусениць мчали прямо на Лисів, зносячи все на своєму шляху. Гострі зуби ківшів вгризалися в землю, підриваючи коріння дерев, руйнуючи нори та схованки. Нажахані створіння панічно чкурнули на всі сторони. Хтось із них необачно потрапляв в мертві зони та перетворювався на людей, або з зникав зовсім. Але й там, в древньому центрі замість велетів царювало Порожнє місце. Посеред нього під єдиним, наймолодшим деревом, яке чомусь вирішили залишити, стояв Сміливий Лис, в капелюсі, в новому піджаку. В руках він тримав креслення і щось пояснював робітникам. Серед них Лиси пізнали багатьох своїх, тільки в іншій подобі.

Сумні та невеселі казкові створіння тої ж ночі покинули свій край. Вони розбрілися по світу, поступово зникаючи назавжди. Залишилась лише одна лисичка, яка віддано кохала Сміливого Лиса. Вона мешкала на території садиби якогось митця, якій пощастило стати музеєм тільки тому, що господарі стали перед бульдозерами та не пустили їх до себе. Вирила нірку під яблунями в дальній частині саду, аби не траплятися на очі старенькій хазяйці садиби. Зрідка вибиралася на схил, де колись чарівні істоти сходилися на наради. Там не звели жодної будівлі, з часом облаштували парк. Іноді вона зустрічала Сміливого Лиса, тепер поважного будівничого, що мешкав в квартирі покращеного планування із дружиною та сином. В такі моменти вона тікала до своєї нірки. Там, скрутившись калачиком, плакала, аж поки не засинала.