СУПЕРЕЧКА

Спочатку було слово.

Новий Завіт.

- На ярмарку людської глупоти

Ти вторгувала, мабуть, би найбільше.

Програмні коди пишуть мудреці,

А ти – уперто старомодні вірші!

Світ захлинувсь од буквених примар!

Найголовніше – під контролем цифри!

Чи ж хтось тобі колись пообіцяв,

Що буде верх у літери?

В мережах – комбінацій міліон

Перо твоє знікчемлене відкласти

І перейти – хоча б і жебраком –

В ІТ-палац звеличеної касти.

Там і старці живуть як багачі.

Людина ж – біоас в пристосуваннях!

А непотрібні лірики квачі –

В багаття інквізиції, в заслання!

Інакше – смітники із забуття,

Помийниці задвірків – в подарунок.

Найперш були не звуки і слова –

Складний математичний розрахунок.

Тримав Господь креслярський точний план

З відтинками і градусами в схемах.

Він не вірші замріяно складав,

А істини доводив в теоремах.

Він помилки лічив і виправляв.

Ти розберися у зерні й полові.

Із букви Бог би світ не збудував.

Коли є цифра, то не треба слова.

- А що душа? - Ото лиш їй слова

Примочками на ґерць війни і миру.

- Погане заспокоєння з нуля.

Психолога не стане з транспортира.

Іще лінійку ту не віднайшли,

Щоб достеменно душу перемірять.

Чим зважить у людині ріст мети?

Як засікти тремтливу сутність віри?

Не проштрикнути циркулем жалі.

Ці цифрою пропущені моменти.

- Але ж душа, як і твої вірші,

В комп’ютерному світі – рудименти.

Це – як апендикс. Тільки для проблем.

Скажи, яке у ньому щастя звершень?

Чекає людство, щоби він відмер!

Фізичних мір душа не перевершить.

Усе, що з цифри – глянь лиш! – на виду.

Вагоме все, осмислене і плідне.

Твої слова – в невидимім ряду.

Як і душа. Її зовсім не видно!

- Та все, що бачим, - тлін. Все промайне.

Слугують вічності лише духовні гами.

Але ж тяжіння є-таки земне,

Хоча його й не змацати руками!

- Сміх! Донкіхотство у сучаснім дні

Супроти надкосмічної прогресії!

Непотріб долі всі твої пісні.

Лиш примха. Просто вправа від деменції.

- Буває, що й непотріб до пуття

Стає то вибухом, то воскресінням.

Вірші для Ліни – все її життя.

Пісні для Лесі – все її спасіння.

Не тільки їх. В них галактичний мах.

Там літера – як пам’ятник планети.

- Ти уявила, що й у тебе так?

А як не так, для чого ці концерти?

Розвозить шмарклі по усій землі?

Ловити рим метелики підсакою?

Іди, мала, вари смачні борщі,

За це тобі хоч чоловік подякує.

Замаж ковбас, вареників зліпи.

Заробок кращий, ніж у ямбах дриґати.

Для чого всі ці фіґлі у письмі?

- Щоб дихати…