Шепіт вогнів: словник втрачених емоцій

Земля буває сіра і пуста,

Холодна, темна, спалена ордою,

Десь тихо стогнуть зломлені міста,

І морок плаче привидами дому.

Буття розпороте на тисячі краплин,

Дороги стерті, знищені, спустілі,

Твій вимір скоротився до хвилин,

Перетворив нас всіх на просто цілі.

Колись давно мені болів Донецьк,

До нього приєдналися юрбою

Загиблий Бахмут, Лисичанськ, Торецьк,

Й мільйони душ, знівечені війною.

І кожну мить воно кричить й болить,

Протяжно виє, тонко й гірко плаче,

Воно ще знов відродиться в блакить,

І ниву буде оброблять терпляче.

На зранених дорогах і полях,

Як сонце ясне, соняшник розквітне,

Бо прийде перемоги світлий час,

Й брудна орда мерзотна, звідси зникне.

Ми залікуєм рани і міста,

Молитимемося за згиблі душі,

Й передаватимемо пам’ять з уст в уста:

Триматись вкупі треба непорушно.