Моя водойма

Моя непрозора водойма

для тебе занадто глибока,

Замулена, непривітна,

нікому не впадає в око,

Без витоку і без гирла,

маленька, ніби калюжа,

Хлюпоче брудною водою,

все живе до неї байдуже.

Її перейти хоч убрід

воліли багато охочих,

Вставали іще на світанку,

приходили й опівночі,

Топили у водах брудних

свої неземні бажання,

І всі поспішали геть,

спустошені, без прощання.

На неї зазирали святі,

Та вмить оминали грішні,

І той, хто виходив з води,

важко видихав, невтішно.

Якщо не боїшся втопитись,

Прямуй поміж очеретом,

В обіймах води крижаної,

Натхненим станеш поетом,

В молитвах до всіх святих,

Відточиш своє кожне слово,

Щоб стрівши мене у воді,

Не заклякти у довгій промові,

Мають довгі минути роки,

Береги щоб замкнулись в любові.