Лист без зворотної адреси

Рожева сукня ідеально пасувала рум'янцю, який виступав на моїх щоках від хвилювання. Квітка орхідеї, вплетена у волосся, доповнила святковий образ. Я милувалася відображенням у дзеркалі, поправляючи низ сукні. Спомин про те, що мама  мріяла побачити мене в образі нареченої, додав глибокого змісту цьому дню.  Серце защемило від жалю, що батьки не можуть бути поруч у цей важливий момент. На мить, вітерець легким подихом, наче ніжні руки мами, нагадав мені про те, як вона завжди підтримувала мене. А батьковий голос, лунав у моїх думках, даруючи спокій. Зі скриньки, що стояла на комоді, я дістала брошку у формі сонця та місяця. Воєдино сплетені світила на моїй сукні символізували їхнє кохання. Поклавши руку на прикрасу, я відчула, що мої батьки сьогодні зі мною.

- Анно, ти красуня! - сказала Олена, увійшовши в кімнату.

- Ти гадаєш, усе гаразд? - запитала я подругу.

- Ти хвилюєшся, люба. - сказала Олена, спостерігаючи за моїми нервовими рухами.

- Дуже -  визнала я, зітхнувши.

- Секундочку, у мене є мартіні. Нам потрібно зняти напругу. - наливаючи в келих, подруга  намагалася запевнити мене у доцільності вживання алкоголю.

- Ти з глузду з'їхала, я ще нічого не їла. - глянув на подругу, я перечила. 

- Пий, дорогенька! 

- Ні, Олено, я не буду. - я продовжувала свій протест.

- Пий, я сказала! Я  налила трішки. - натягнувши посмішку на своє обличчя, ця бестія не здавалася.

Випивши кілька ковтків, я відчула прилив крові по всьому тілу, і мені стало спокійніше. За дверима кімнати лунала чарівна мелодія, яка створювала особливу атмосферу очікування. Півгодини залишилося до початку нашої церемонії. Тримаючи в руках келих, я стояла біля вікна і спостерігала, як надворі готуються до свята. Золотисті промені сонця проникли крізь листя дерев і зробили його ще більш яскравим. Дерева одягли свої найкращі осінні вбрання - листя на гілках міняло кольори від золотистого до багряного, створюючи чарівну палітру барв. 

Зі скрипом відчинилися двері, і в кімнату увійшов Річард. Високий чоловік в ошатному костюмі був неймовірно привабливим.  Незвично було бачити його в такому образі, оскільки раніше він ходив у футболці, джинсах і кедах.  Фрагменти його татуювання виднілися на руках та пальцях, додаючи йому брутальності та загадковості. Але сьогодні він здивував усіх. Погляд сірих очей Річарда виражав впевненість та рішучість, але на цей раз, у його очах була особливо тепла усмішка. Вона надавала його суворому обличчю ніжності та тепла. Крім того, сивина на його скронях, замість того, щоб додати вік, ніби стала частиною його шарму. Річард підійшов до мене і взяв мою руку в свою. Мій друг, якому я багато у чому вдячна, поведе мене до вівтаря в ролі батька.

- Анно, "Sei bella!"  Ти мій янгол, що спустився з небес. - цілуючи мені руку, сказав Річард.

- Ти вмієш лестити. Я рада, що ти погодився приїхати  - глянувши на нього з вдячністю, я посміхнулася.

- Я поважаю твій вибір. Ти в усьому можеш покластися на мене. - тримаючи мої руки, продовжував друг.

- Ви готові? - запитала Олена.

- Напевно. - ми в обоє відповідаємо в один голос.

- Гаразд. А тепер піду перевірю ще раз усе. Обов’язково щось забудуть. - закриваючи двері, подруга бурмотіла собі під ніс настанови.

- Ну, тепер ми самі, Анно. - продовжив Річард.

- Я рада зустрічі. - обійнявши друга, я щиро раділа його присутності. 

- Прошу вибачення відразу за те, що я скажу. Тільки не перебивай. Попри те, що ти сприймаєш мене як друга, пам’ятай - я тебе люблю. Бути в ролі твого батька доволі незвично, але мені приємно. Ти запам'ятай одне - я завжди тобі допоможу і підтримаю, в будь-якій ситуації. Це все, що я хотів сказати.

- Я не хотіла тебе образити. Дякую тобі за розуміння. - Я пригорнулась до нього, прикусив губу, я стримувала емоції. Мої очі віддзеркалювали сльози щастя та радості.

Крізь тонку вуаль я спостерігала, як у передчутті початку церемонії хвилювалися гості. Свіже осіннє повітря своїм подихом піднімало пожовкле листя і кружляло під музику.  Павло був непохитним. Його хвилювання видавали тільки руки, він стискав долоні в кулак.  Коричневий костюм з метеликом мені дуже подобався. Я собі ще більше заздрила, дивлячись на цього хлопця, що звів мене з розуму. Річард пошепки весь час нагадував, що я маю посміхатися. На що я відповідала посмішкою. Він, ніжно тримаючи, опустив мої руки в долоні Павла, не сказавши ні слова, відступив назад. А мені не потрібно ніяких слів, усе читалося в його очах.  Павло, дивлячись на мене, сказав:

- Ти дуже красива.  Я собі заздрю. - тримаючи міцно мене за руки. Наші долоні були вологими від припливу адреналіну. Посміхаючись одне одному, ми раділи.

- Дорогі мої,  Павло та Анна! - Урочисто почав священник. - Цього дня ви вирішили пов'язати своє життя не тільки перед людьми, а й перед Богом. Тож нехай кожен із вас скаже слова згоди на цей шлюб.

- Я, Павло, зобов'язуюся перед Богом та людьми любити та поважати найпрекраснішу жінку у світі, яка  стоїть переді мною, і тремтить чи то від щастя, чи то від холоду. Анно, я не ідеальний, але я постараюсь бути для тебе всім. Я кохаю тебе! Прошу стати моєю дружиною. - На одному подиху сказав Павло, одягаючи мені каблучку.

- Наразі моя черга? - Сказала я, тим самим викликала сміх у всіх гостей. - Ну гаразд... Я, Анна, зобов'язуюся перед Богом і людьми любити й поважати найпрекраснішого чоловіка на землі. І нехай час нам готує різні випробування, я готова їх пройти разом із тобою. Ось так як зараз, тримаючи один одного за руки. Ти сказав, що ти не ідеальний? Ти не повіриш, Павле, але я теж. При цьому ми знайшли одне одного, і ми разом. Я кохаю тебе і готова стати твоєю дружиною.

Піднімаючи вуаль, Павло витер сльозу, що котилася по моїй щоці й ніжно цілуючи, прошепотів:

-Я кохаю тебе... Кохаю...

- Павле та Анно!  Даним мені правом, оголошую вас чоловіком і дружиною. - Благословив нас священник.

Після урочистої церемонії на місці заміського будинку батьків Павла, ми продовжили свято в саду під старим деревом, яке прикрасили безліччю ліхтариків. Увечері вони під живу музику створювали незвичайну магію свята. Ми, танцюючи свій перший танець, під нашу улюблену пісню "Kiss Me". Притулившись до Павла, під ритм музики, я насолоджувалася кожною секундою цього вечора. Його погляд закохував мене ще  сильніше. Світ завмер навколо нас. Над нами ліхтарі, ніби зірки у всесвіті, грали теплими фарбами в ритм нашим рухам. Паморочиться голова. 

- Паша,  я візьму твою дружину.  Анна твоя на все життя, а я прошу кілька хвилин уваги.  - Підходячи до нас, запитав Борис.

- Звичайно, батько. - Цілуючи мені руки, Павло посміхнувся і залишив нас удвох.

- Яка ти у  мене гарна. - Посміхаючись, продовжив Борис.

- Спасибі вам, ви виховали прекрасного сина. - танцюючи в танці з батьком, сказала я.

- Якого я виховав сина, покаже моя старість, а якого я виховав чоловіка, покаже життя з тобою. Я дуже радий за вас. Шкода, що наша сім'я не в повному зборі. Та наші рідні радіють за вас, вони сьогодні тут. - Взявши за руки, сказав батько. У відповідь я сильно притулилася до цього сивого мудреця, який став для мене наставником і другом відразу. Я ніби обіймала батька.

- І що це ми тут робимо? - Олена перервала нашу бесіду своїм запитанням.

- Олено, вибачте, передаю це ангельське створіння вам. - Борис, як завжди, був галантний.

- Дякую вам! - Сказала я йому в слід.

- Анно, я так рада за вас! - Обіймаючи мене, Олена продовжувала говорити. - Все просто чудово! Я переживала, так переживала... Сподіваюся, що все вийшло?

- Тільки завдяки вам. Ви боги своєї справи. Що б я без вас робила? - Я і справді була вдячна Олені, адже всю організацію вона взяла на себе. У неї явно талант.

- Гаразд, потім нам лаври підносити будеш, а зараз пішли веселитися. Це ваше свято. І де наш чоловік подівся? - Взявши мене за руку, Олена повела мене вздовж будинку. - Зачекай тут, я зараз знайду Павла.

Зробивши кілька кроків, я спустилася до озера. Присівши на причалі, я дивилася на зоряне небо, що відбивається у водоймі. Вітер на вечір стих, озерна гладь дихала теплом, підіймаючи легкою вуаллю туман. Я слухала музику, що лунала за моєю спиною і пританцьовувала в ритм. Цей день підходив до фінішу. Я втомлена та щаслива. 

- Анно! Мої вітання.

Заплющивши очі, я впізнала по голосу Ігоря, який стояв поряд. По моїй спині пробіг холод. Ігор зрозумів, що я не маю бажання з ним говорити, продовжив розмову сам:

- Ти сьогодні прекрасна... Я дивився на тебе і заздрив. Ти на мене зла не тримай. Будь щаслива, ти цього гідна, Анно. - Підійшовши ззаду, Ігор узяв мене за плечі й поцілував моє волосся. Більше не сказавши ні слова, він пішов. Я знову, як дурепа, заплакала, сльози покотилися по щокам. Мені  не боляче, я не відчувала люті. Мене переповнювали інші почуття, що призначалися іншій людині. Шкода, що Ігор не зміг навчитися жити без мене.

- Люба, що ти тут робиш? - Підійшовши до мене, запитав Павло.

- Дихаю свіжим повітрям, милуюся нічним небом. Дивись як гарно!  -  показуючи в бік озера рукою, сказала я. Взявши за руку Павла, я вкотре розуміла, що поруч моя людина. Ми вирішили прогулятися та відійти від гамірного свята. Знявши туфлі, я йшла по прохолодному піску, відчуваючи кожну піщинку босими ногами. Цілий день на підборах даються взнаки. Павло глянувши на мне, не витримав паузи, запитав:

- Ти  чимось стурбована?

- Ні. Це банальна втома.  Не переживай. Ти так на мене дивишся? - Поглянув на чоловіка, запитала я.

- Не можу повірити, що ти моя дружина. І дивуюся, як ти босими ногами йдеш по холодному піску. - Сказавши ці слова, Павло підхопив мене на руки.

- Ти з глузду з'їхав!  Спусти на землю. - Почала обурюватися я. 

- Хм... Я переживаю, щоб ти не застудилася. Дурненька. - Цілуючи мене, говорив Павло. 

- Я знаю. Тому назад взуюся.  Я більше так не буду. Обіцяю.  - Поцілувавши в щоку чоловіка, я наділа туфлі.

- Ось ви де, а я вас скрізь шукаю.  - Олена перебила нашу прогулянку. - Ви мене вибачте, у вас вся ніч попереду і не одна, а свято вже закінчується. Торт за вас я різати не збираюся. Ходімо за мною!

Піднявшись до будинку, вирішили урочисто закінчити свято. Заграла музика, навколо запалили безліч свічок. Це виглядало дуже красиво. Ми, тримаючись за руки, пританцьовуючи, дочекалися, коли принесуть торт. Під оплески гостей ми нагодували одне одного солодощами. Я жартома замазала його кремом, намалювавши вуса.  Таким чином, ми повеселили народ. Павло почав мені витирати залишки торта з губ, усміхаючись, сказав:

- Ходімо, потанцюємо.

Я взяла його за руки і повела за собою на террасу. Повільно крок за кроком ми під ритм мелодії віддавалися танцю. І не було ніякої втоми, наче відкрилося друге дихання. Це був прекрасний день, який я неодмінно запам'ятаю на все життя. Сьогодні я знайшла себе у віддзеркаленні коханих очей, у ніжності сильних рук, у пристрасних поцілунках. Закохані та щасливі разом.