Друга зима

Надворі знову вже весна,

Твої слова немов життя,

А моє серце ожива,

І не болить оте виття.

Тепер і рани не печуть,

Відверті очі більш не п‘ють,

Солоні сльози не течуть,

Повільно мрії десь пливуть.

І я з тобою знов щаслива,

Мене весна розвеселила.

А ти не дав пропасти взимку,

Відчув, надав мені підтримку.

Якби не вітер між містами,

Ми б знову розцвіли квітками,

Якби шторми не між морями,

Ми б разом знову погуляли.

Шкода, ми знову незнайомці,

Над нами більш не світить сонце.

А я картаюсь за слова,

Якими взимку дорікла.

Ти як без мене? Гірше, краще?

З ким тепер ти погуляєш?

Ти сумуєш? Ти шкодуєш?

Мої слова до тебе чуєш?

Та все це, вірю, ненадовго,

І ти приїдеш, поговорим,

Ти посміхнешся несвідомо,

Налиєш чашку кави знову.

В твоїх очах лиш силуети,

Ти бачиш–паде сніг в віконці,

Вже знов зима і знов замети,

Проте, ми більш не незнайомці.