Відшукати скарб

– Руоро, рідна моя, не плач. Я швидко повернуся. Обіцяю, – чоловік міцно обійняв дівчину та поцілував її.

– Мені страшно, Олексію! Раптом нічого не вийде? Батько казав, що тебе може повернути в минуле чи майбутнє… – вона здійняла на нього заплакані очі.

– Елліон сказав, що він все налаштував. Я маю повернутися у той день, коли перемістився в Адар. Я маю переконатися в тому, що мене там більше нічого не тримає. Попрощатися з батьками. Впевнений, вони зрозуміють. Крім того, дракон дав мені амулет, який допоможе знайти портал до Адару посеред гір.

– Я знаю, я обіцяла тобі допомогти повернутися додому, – по її щоках текли сльози. – Але тоді я не думала, що закохаюся, – прошепотіла Руора.

– Кохана. Мій дім тепер тут. З тобою, чуєш?

– Не йди. У мене погане передчуття, – проговорила дівчина. А Олексій стиснув її руки та зазирнув в очі.

– Ти просто хвилюєшся. Повертайся до Еліни. І чекай на мене у Фейському лісі. Якщо я цього не зроблю, то буду шкодувати все життя.

– Гаразд, – схлипнула Руора. – Я чекатиму.

– Я повернуся за пару днів.

Олексій ще раз обійняв та поцілував дівчину, а потім різко розвернувшись попрямував стежкою вниз, до ущелини Драконове ложе, де знаходився портал на Землю.

Він завмер, оглядаючись навколо. Чоловік стояв посеред ущелини, що була вкрита густою зеленню та оточена високими деревами. Тут панувала прохолода навіть у спекотний літній день. А ще було дуже тихо. Навіть співу птахів не чути.

Олексій важко зітхнув перед тим як зробити останній крок. Блакитна арка порталу вже замайоріла попереду.

Він звик до Адару. Після тижня пригод, які вони прожили з Руорою, та потім цілого місяця знайомства з цим світом, близькими та друзями дівчини, Олексій зрозумів, що знайшов те, що шукав. Саме тут, у цьому крихітному, але такому дивному та різноманітному світі, який можна за десять днів обійти навколо, він здобув спокій, гармонію та щастя. І нехай тут інакше плине час, нехай кохана дівчина виявилася за місцевим часом старшою за нього на кілька десятків років. Це все він готовий прийняти. Він мріяв лише про те, щоб прожити своє життя поруч з коханою.

– Рідний дім чекає на мене, – проговорив Олексій, пригадавши слова закляття для активації портал й зробив крок вперед.

Земля пішла з-під ніг, й він відчув наче провалюється у якусь шахту. Так тривало лише кілька секунд, а потім він зрозумів що стоїть посеред Кримських гір. В тому самому місці, де він впав в урвище.

– Вийшло, – проговорив він та подивився на небо. З небес сяяло сонечко, хоч навколо вже була холодна осінь. Олексій пам’ятав про це, тому завчасно вдягнув на себе теплі речі.

Олексій вдихнув свіже повітря й розправив руки в сторони. Примружив очі.

– Еге-ге-гей! – прокричав він та його вигук луною рознісся ущелиною.

У повітрі пахло опалим листям, хвоєю і чимось ще... Олексій не розумів що це, але відчував що це щось знайоме та рідне. Те, чого не вистачало в Адарі...

Чоловік швидко здолав схили, спустився у долину, й за кілька годин дістався невеликого містечка на березі моря, де й примостився будинок його батьків посеред абрикосового саду.

– Синку, – це ти? – роздався з кухні голос матері.

– Так, – відгукнувся Олексій

– Швиденько мий руки. Вечеря готова.

Скинувши речі в коридорі, Олексій слухняно почимчикував у ванну, вимив руки та увійшов на кухню, вмостившись на табуретці за невеликим круглим столом.

– Ну, що там твій Чатирдаг? Стоїть на місці? – усміхнувся у вуса батько.

– Стоїть, прекрасний як й завжди, – Олексій подивився на батьків.

– Тебе наче один день не було вдома, а змінився ти, синку, – матір вивчала його допитливим поглядом...

– Любаня, облиш хлопця, діло молоде...

– Борисе, діло, звичайно, молоде, – жінка поглянула на свого чоловіка, – і я нічого не маю проти... От тільки, Олексію, ти дійсно був на Чатирдазі? – перевела вона знову погляд на сина.

Хлопець навіть розгубився від такого прямого запитання. Він, звісно, розумів, що розповісти правду доведеться, але не думав, що мати помітить зміни прямо з порогу...

Олексій дійсно встиг засмагнути за час проведений в Адарі, трохи відпустив бороду, щоб більше бути схожим на місцевих.

– Батьки, – Олексій глибоко вдихнув повітря та вдихнув, скріпив руки в замок та подивився на найрідніших людей. – Зі мною трапилася одна пригода. Так, мамо, ти права, я змінився. І насправді мене не було вдома більше ніж місяць... Можете не вірити, – поспішно додав він, спостерігаючи за тим, як мати схопилася обома руками за склянку води й зробила кільки великих ковтків, а батько мовчки встав та підійшов до холодильника, витягуючи пляшку віскі.

– То де ти був, сину? І чому ми не помітили твоєї відсутності? – спустошивши перший келих з бурштиновою рідиною запитав Борис.

– Я був в іншому світі, – ледь чутно проговорив Олексій й додав, – в Адарі.

З рук Люби випала виделка, тренькнувшись о кахельну підлогу.

– Олексію, у тебе точно все гаразд? Якщо ти був на лікуванні, так й скажи, не лякай матір... Ну який інший світ? – Борис наповнив два келихи й один протягнув сину.

– Ні, батьку. Я не буду. І я нічого не придумую. Я дійсно був в Адарі… І зустрів там дівчину, з якою хотів би провести все своє життя…

– Як її звуть? – тихо спитала мати.

– Руора, – відповів Олексій й подивився на матір.

– Як швидко пролетів час! Вона вже стала доросла. Заміж зібралася.

– Мамо? – уставився на неї Олексій. Невже вона якось пов’язана з Адаром? Ні, не може бути!

– Любаня? – подивився на дружину Борис.

– Адар дійсно існує. І я дуже добре знаю цей світ, – проговорила Люба, з усмішкою подивившись на своїх чоловіків.

– Чому ти ніколи про це не розповідала? – запитав Олексій.

– А як ти собі це уявляєш? Магії на Землі немає, теорії про інші світи є лише в книгах, й то фантастичних... Мій дар тут занадто слабкий... Та й то працює хіба що для передбачень...

– Тільки не кажи, що ти насправді Айлін, – проговорив Олексій.

– Не скажу. Бо я не Айлін. Я – фея, яка допомагала бідолашній дівчині втекти від нав’язливої уваги...

– Що?! – втупився на матір Олексій.

– Так-с, я вже геть нічого не розумію. Любаню, то ти зла фея чи добра?

– Прожили разом майже сорок років й він ще питає! – хмикнула Любаня. – Борисе, коханий, йди краще футбол подивися, ми тут потеревенимо з дитиною.

– Як скажеш, кохана фея, – Борис ковтнув віскі прямо з пляшки й похитуючись вийшов з кухні.

– Ти щойно чаклувала? – підозріло зіщулився Олексій, проводивши батька поглядом.

– Хіба що трохи, – знизала плечима матір. – Не хвилюйся за батька. Він насправді давно про це знає. Тільки на старості років забувати став...

– Ти казала, що допомогла Айлін... – Олексій досі був в щоці, але бажання дізнатися все, що пов’язувало його матір з Адаром переважало емоції. Він волів знати все.

– Так, тільки, на жаль, я не знаю, що сталося насправді з Айлін… Якимось чином, коли я прочиняла портал, мене перенесло на Землю саму... І я більше ніколи не бачила ані Айлін, ані когось іще. І я не змогла повернутися до Адару...

– Айлін знайшли мертвою. Вона потонула в болоті, – холодним тоном промовив Олексій. Боляче було прийняти те, що його матір має відношення до загибелі мати його Руори, хоч й насправді вона прагнула допомогти.

– Який жах... – вона закрила обличчя руками й схлипнула. – Всі ці роки я жила лише надією на те, що нас просто перенесло в різні частини планети, або в різні епохи... Я не хотіла, щоб так сталося.....

– Я не серджуся, мам. Я тобі вірю, – нарешті промовив Олексій. – Історія Айлін важка. Я не знаю сам, якби вчинив на її місці.... Але це ще не все...

Олексій розповів матері все: й про їхню зустріч з Руорою, і про пошуки артефакту, і про зраду Арчивальда та вибори нового Володаря.

– Ось тепер я дійсно вірю що в Адарі наступають світлі часи, – проговорила жінка. – Повертайся до неї, синку. І будьте щасливі, – жінка обійняла свого сина.

– А ти? Хіба ти не хочеш повернутися додому? – подивився на неї він.

– Мій дім тепер тут. Поруч з Борисом.

– Я не певен, що ми часто бачимося, але я б хотів показати Руорі нашу країну... І наш світ.

– Час покаже. А зараз збирай те, що тобі дорого та повертайся до неї.

– Дякую, мам.

Вони знову міцно обійнялися й Олексій змахнув з щоки одиноку сльозинку.

В цю ніч заснути йому вдалося лише на світанку.

І вже з самого ранку, Олексій підскочив та витягнув з комори велику дорожню сумку. Варто дійсно взяти пам'ятні речі, а також щось унікальне, що можна виміняти в артефакторщика на монети.

Олексій пам'ятав, що в Адарі не працює мобільний зв’язок, тому всю техніку залишив вдома – там від неї все одно не буде сенсу, але взяв книги й невеликий фотоальбом, поклав набір інструментів й колекцію морських мушлей.

Після обіду Олексій вирішив пройтися по магазинах – придбав для коханої кілька гарних літніх суконь, аксесуарів, а також білосніжні босоніжки.

На останок зайшов в ювелірний салон за весільним обручками. Таких в Адарі не робили й він сподівався що Руора зрадіє унікальним виробам.