Відшукати скарб

– Олексію, – хтось тряс його за плече. – Вставай! Прокидайся!

– Що трапилося? Повітряна тривога? – спитав він на автоматі, не розуміючи де він знаходиться та що від нього хочуть.

– Ранок вже, прокидайся – промовила Руора. – Ти сам просив тебе розбудити, адже ти зібрався йти у гори.

– А, ну так. Зараз встаю, – хлопець остаточно прокинувся та сів на ліжку. – Доброго ранку!

Біля нього стояла Руора. Дівчина була вдягнута у темну сорочку та штани з кишенями, що скидалися на військові.

– Доброго ранку. У нас мало часу. Треба все підготувати до подорожі.

– Що?

– Невже ти думав, що я відпущу тебе самого? – здивовано кліпнула очима Руора.

– Взагалі-то так. У тебе тут купа справ, ти допомагаєш в лікарні, там зараз твій брат…

– До нього ми теж завітаємо. Я все йому поясню та передам листа батьку, де розкажу про тебе й попрошу нам допомогти. Може, він в архівах знайде записи про гостей з паралельних світів.

– Дякую, – розгублено відповів хлопець. – Не очікував.

Олексій дійсно не розраховував та навіть не думав про те, що Руора може піти з ним. Але категорично відмовлятися не став. Допомога місцевої мешканки може стати в нагоді під час подорожі.

В кухні Олексій помітив наплічник, який був вже спакований до подорожі.

– Мені залишилося покласти лише дрібниці, – промовила Руора. – Сходимо разом в крамницю. Мені потрібен дорожній плащ, адже погодні умови непередбачувані, а мій старий вже не годиться.

– Добре, звісно, – кивнув Олексій. – І давай зазирнемо до троля, що збирає артефакти. Думаю, монети не будуть зайвими у нашій пригоді.

– Авжеж, я пам’ятаю про нього. До речі, він тримає коней. Може, зможе виділити нам двох. Так подорож пройде значно швидше. Ти вмієш їздити верхи?

– У нашому світі коней давно замінили автомобілі. Але цих тваринок все ще дехто тримає. У своє задоволення. Я не дуже вправний вершник, але колись пробував. Гадаю, з цим не виникне проблем.

– Чудово, – усміхнулася дівчина.

Після сніданку Олексій накинув на плечі свій рюкзак, який так й не розпаковував після свого потрапляння.

Руора провела хлопця пустинними вуличками до однієї з крамниць. В таку ранню годину вони майже нікого не зустріли та й в крамниці окрім господаря не було покупців.

– Радий вітати у своїй скромній майстерні, – промовив низьким хриплим голосом невисокого зросту чоловік із білою борідкою. – Чим можу вам допомогти?

– Доброго ранку, – посміхнулася Руора, поки Олексій розглядав полиці та вішаки з різноманітним вбранням. – Нам потрібен дорожній одяг. Кілька сорочок для хлопця, можливо, штани та плащ. Так само й мені потрібен плащ, а ще сукня, що згодиться для подорожі на конях.

– Зрозумів, – гном привітно усміхнувся. – Зараз все підготую.

Гном уважно подивився на своїх покупців та хутко почав збирати з полиць потрібний одяг, миттєво обираючи колір та розмір.

– Як ви це зробили? – розглядаючи речі запитав Олексій.

– Це моя робота, юначе. Я майстер одягу в десятому коліні. Та й моя магія допомагає мені безпомилково визначати фасон та розмір для кожного клієнта. Це стосується й готових виробів, й тих, що я роблю на замовлення.

– Вражає! Але речі дійсно якісні. І дуже личать мені, – хлопець взяв до рук сорочку блакитного кольору та накинув поверх своєї футболки.

– Радий служити, – усміхнувся бородач.

Руора теж була задоволена новим плащем. Розрахувавшись з хазяїном крамниці, вона запитала:

– Пане Михелю, а ви не підкажете, ваш сусід, Орса, сьогодні працює? Його майстерня зачинена…

– Орса сьогодні в таверні, вже пару годин там сидить, – пробасив гном. – Гарної вам подорожі, молодь!

– Дякую. – кивнула Руора.

Вони разом вийшли на вулицю, й Олексій нарешті запитав:

– То ваша магія справді може підібрати речі за лічені хвилини?

– Ти ж сам щойно бачив, – знизала плечима Руора. – Пан Михель дійсно талановитий кравець. Він має крамниці по всьому Адару, але живе тут, на землях тролів, хоч за походженням він гном.

– Я помітив, – усміхнувся хлопець. – Чому він тут оселився?

– Кохання, – всміхнулася Руора. – Зустрів даму серця.

– Ясно. То куди зараз йдемо?

– Спочатку в таверну. Розшукаємо троля Орса. Після цього навідаємо брата, а потім в конюшні. І, сподіваюся, опівдні ми зможемо покинути це поселення. До настання темряви якраз дістанемося сусіднього селища.

– Добре, – кивнув Олексій. – Згоден.

Сьогодні він не поспішав сперечатися чи щось розпитувати. Навпаки, погоджувався з усіма діями Руори.

В таверні відвідувачів майже не було. Біля вікна вони помітили троля у сірому комбінезоні, що пив пиво з великого кухля та спілкувався з хазяїном таверни.

– Арлерде, ти хоч мене розумієш? Всі мої скарби, все що я так старанно збирав... – Орса зітхнув. – Я не можу кинути їх без нагляду... І просто відправитися в подорож у гори... Боюся, що за цей час моє добро можуть відібрати, але й думки про скарби драконів не дають мені спокійно спати...

– То, може, чутки про скарби драконів – неправда?

– Феї ніколи не обманюють, – прошипів троль. – Малий саме від них почув про цей скарб. Мовляв, хто знайде скарб дракона, знайде щастя...

– То до біса то щастя, – пробасив Арлерд. Хазяїн таверни сидів навпроти гостя та натирав тарілки.

– Багато ти розумієш... – зітхнув Орса. – Може, саме щастя мені й не вистачає, – троль зробив ще один ковток напою.

– Доброго ранку, – привіталася Руора. – Пане Орса, я привела вам клієнта, – дівчина кивком голови вказала на свого супутника. – Михель сказав, що ви сьогодні тут.

– Вітаю, панове, – озвався Олексій.

– І вам доброго ранку, – Орса усміхнувся. – Арлерде, друже, принесе нам напоїв.

– Вже несу, – хазяїн підскочив з місця та сховався за дверима кухні.

– Слухаю уважно. Ви шукаєте щось особливе?

– Ні, навпаки. То ми хотіли вам запропонувати щось особливе в обмін на монети, – проговорила Руора.

– Я візьму тільки ту річ, якою немає ще в моїй колекції, – насупився троль-артефакторщик.

– Запевняю вас, такого точно немає, – Олексій відкрив свій рюкзак та діставши з нього ліхтарик, поклав на стіл. – Ось.

– Що це таке? – Орса взяв до рук ліхтарик, що легко поміщався на долоні.

– Це ліхтарик. Він дає світло, якщо натиснути ось сюди, – Олексій вказав на чорну кнопку. – Тут є кілька режимів, і навіть інфрачервоний промінь.

В цей момент з'явився Арлерд та поставив перед ними келихи з дірі.

– Цікаво. Магічна новинка? Сам зробив? – хмикнув троль.

– Та ні, що ви, – махнув рукою Олексій. – Це, скоріш, технічна річ. Ліхтар працює від сонячної енергії. Залишайте його на кілька годин під сонячними променями й він служитиме дуже довго.

– Ця річ не з Адару, чи не так? – троль прискіпливо вивчав хлопця. – Руора, де ти знайшла його?

– В лісі, – чесно відповіла дівчина. – Олексій потрапив до нас з іншого світу.

– Тепер ясно, чому йому місцеві монети знадобилися. – Гаразд, – троль зняв з поясу мішечок та протягнув хлопцю. – Ця річ мені подобається.

– Дякую, пане. Ви дуже допомогли, – подякував тролю Олексій.

– Прошу. А що ще є в тебе цікавого? – очі троля хижо блиснули.

– Є ще одна річ, тільки в цьому світі вона на жаль не працює. Від неї немає тут користі…

– Як знаєш. Наполягати не стану, але раптом передумаєш, ти знаєш, де мене шукати.

– Авжеж, – погодився Олексій.

– Пане Орса, – посміхнулася до нього Руора. – Ви тримаєте коней. А ми з моїм гостем плануємо невеличку подорож, чи не дасте нам двох?

– Чого ж не дати. Умови тобі відомі. Приходь на конюшню, я попереджу своїх помічників.

– Дуже вам дякую, – Руора витягла з кишені кілька монет та поклала на стіл, троль тут же накрив їх долонею та задоволено посміхнувся.

– А куди ви зібралися їхати? – спитав троль, як тільки Олексій з ельфійкою зібралися вставати.

– Покажу нашому гостю як росте кава, а ще він хотів побачити Фейський ліс…

– Ох, обережно тільки з тими феями. Задурять вам голову, наобіцяють, а потім ще страждатиме, он як я…

– Не хвилюйтеся. Я вмію поводитися з феями, – запевнила його Руора. – До того ж я донька Володаря.

– Феям начхати, хто ти за походженнями. У Фейському лісі власні правила, – промовив троль.

– Дякую за турботу та поради. На жаль, ми поспішаємо, – швидко проговорила дівчина та схопивши за руку Олексія потягнула його до виходу.

– Ти чого? – насупився Олексій. – Цей троль щось казав про скарби, коли ми зайшли. Можна було б розпитати…

– З глузду з’їхав? – скрикнула Руора. – Не варто всім розповідати куди ми їдемо та розпитувати деталі про випадково почуту розмову також. Хтозна, чим це може обернутися.

– Але ми можемо пошукати скарб драконів?

– Взагалі я не вірю в казки про скарби! – хмикнула Руора.

Олексій зітхнув. Він й сам не дуже вірив в існування скарбу, що може принести щастя. Надто наївно вважати, що таке взагалі існує. Але якщо він все одно буде в горах, то, може, варто спробувати свою удачу?

– То шукати шлях додому ти вже не хочеш? – Руора свердлила Олексія невдоволеним поглядом.

– Хочу. Але й знайти скарб теж. Більш того, я тобі з тим артефактом допомогти хочу… – він взяв дівчину за руку. – Ми можемо пошукати його. Знаю, ти проти. І вчора ти розізлилася через мою пропозицію. Але я прошу тебе ще раз подумати про це.

– Що? – вона з надією поглянула на нього.

– Ми можемо спробувати знайти й ваш загублений артефакт, – повторив Олексій.

Руора зітхнула. Сама вона ні за що не наважилася б на цю подорож, але вона не втрачала надії, що одного дня артефакт знову опиниться в руках Володарів, і війна припиниться.

– То давай розбиратися з усім по черзі.

– Ось й чудово! Я впевнений – у нас все вийде, – Олексій рвучко обійняв дівчину.