Відшукати скарб

Варто було зробити останній ковток, як над чашкою піднялася та зависла золотиста хмарка, яка за хвилину розчинилася у повітрі із легким хлопком.

– Що це було? – спитав Олексій. Він ще жодного разу нічого подібного не бачив.

– Це магія передбачення.

– І як вона працює? – здивувався Олексій.

– Давай мені чашку, – попросила Сара та взяла з рук хлопця порожню філіжанку.

– Дивно, я бачу, що на тебе чекає важливе завдання. І від саме від його виконання залежить твоє повернення додому… – уважно оглянувши стінки чашки, на яких залишися слабкі розводи.

– Яке ще завдання? – нахмурився Олексій. – Я не збираюся брати участь у квестах чи щось подібному.

– Я не знаю точно, – проговорила Сара, уважно подивившись на чоловіка. – Це дивно, але я більше нічого не бачу. Наче якесь блокування стоїть. Ти про що питав?

– Як додому повернутися, – розгублено промовив хлопець. – Дарма я на це погодився. Ніколи не вірив в магію та передбачення, – махнув рукою Олексій.

– Ти опинився у світі, де магія – звична річ. Ми щоденно використовуємо її. Я й без чаю бачу долю. А напій запропонувала тобі, щоб ти трохи заспокоївся та зняв напругу… І я впевнена, що навіть ти зможеш опанувати прості речі.

– Якось не хочеться. Дякую, – пробурмотів хлопець.

В двері постукали та порозі з’явилася Руора. Дівчина виглядала стомленою та засмученою.

– Проходь, люба, – усміхнулася Сара. – Розповідай, що сталося.

– Миродор тут. Вони вчора вистояли у важкому протистоянні. Світлі використали нові руйнівні заклинання вогню, зачепило не лише воїнів, а й цивільних. І знову атакували вдень, коли захисна магія темного народу найслабша…

– Так ніколи не здобути мир, – покачала головою Сара.

– Не кажіть так. Миродор впевнений, що вже незабаром ми доведемо Світлому народові, що ця безглузда війна не принесе нічого крім страждань…

– А чому взагалі виникла ця ворожнеча? – запитав Олексій. – Чому Світлі пішли війною на вас?

– Тобі справді цікаво? – подивилася на нього Руора.

– Так, – кивнув хлопець. – Розкажеш?

– Чому ж не розказати, – посміхнулася дівчина та всілася на стілець.

– Не буду вам заважати, молодь, – Сара піднялася. – Ви поговоріть, а в мене ще є справи. – Знахарка покинула кімнату, а Руора почала свою розповідь.

– Колись давно в Адарі був єдиний народ – ельфи, який згодом розділився на темних та світлих ельфів за ідеологічними принципами, – почала розповідь дівчина. – І саме Світлі ельфи розпочали цю ворожнечу. Вони вислали зі своїх земель тих, хто, на їхню думку, надто відрізнявся та не хотів жити за уставами племені.

Так виникли темні ельфи. Згодом вони обрали в Покровительки Темряву, А Світлі вважали своїм Покровителем – Світло. Тільки не плутай зі Злом та Добром. Бо це не одне й те саме, – Руора подивилася на хлопця.

Олексій лише кивнув, а потім запитав:

– То ваша покровителька – Темрява? Що це означає? – інформація, почута від Руори дещо відрізнялася від цієї, яку він знав з фентезійної літератури.

– Так. Темрява, або Ніч. Це час, коли ми набираємо повної сили. Наша магія може бути як руйнівною, так й захисною. Відповідно для Світлих – День – це час, коли їхня магія найсильніша.

Темні ельфи мають переважно темний колір волосся, наша шкіра засмагла. Ми завжди прагнули свободи вибору для кожного, піклувалися про добробут, також ми виступаємо за мир та порозуміння між всіма народами. Серед нас багато цілителів, вчителів, а також воїнів та майстрів з виготовлення клинків, луків та стріл, а ще ювелірів, що знаються на коштовностях.

Наша територія багата лісами та підземними печерами. До речі, колись темні ельфи жили саме в печерах. Але ті часи давно минули, зараз ми віддаємо перевагу лісовим хатинкам.

– А Світлі? Вони ж на стороні Світла чи як? Але саме вони розпочали війну. Нічого не розумію…

– Ні. Вони просто мають світліше волосся, їхня шкіра переважно біла, а ще вони під опікою Дня. Ось й все. А так світлі ельфи надто амбіційні, не терплять наказів та підпорядкування. Люблять владу, гроші. І готові заради цього на все… Навіть магічним артефактам не вірять.

– Цікаво, – хмикнув Олексій. – Вони також живуть в лісах?

– Звичайно. На Півночі нашого Адару прекрасні ліси, які поділені між двома народами порівну. Але війна йде не за територію. А саме за владу. Світлий Володар бажає тримати під контролем весь Адар…

– Річчі казав щось про артефакт, який обирає Володаря…

– Це справді так. Є два роди Володарів – Темний та Світлий. І раз на сто років обидва Володаря приходять до Джерела, яке вказує на те, чий рід наступним буде керувати світом.

– Але чому тоді Світлі бажають перехопити владу військовим шляхом? – Олексій не міг зрозуміти що насправді відбувається.

– Річ у тому, що три століття поспіль Джерело вказувало саме на наш рід, рід Темних… Спочатку Володарем був мій дід, після його смерті – мій батько…

Коли настала черга знову обирати Володаря, виявили, що артефакту, який зазвичай активує Джерело немає. Він зник. А без нього неможливо знайти Джерело та отримати відповіді.

Світлі звинуватили нас в крадіжці артефакту активації джерела. І розпочали війну, намагаючись довести всім, що ми навмисно ховаємо його, щоб не допустити Світлих до влади в Адарі.

Але насправді ніхто досі не знає, що сталося з цим артефактом, й де це Джерело тепер…

– Ого, – Олексій був вражений розповіддю дівчини. – А куди ж міг зникнути той артефакт й що означає, що ви не знаєте де тепер Джерело? Це ж якесь озеро, як я розумію. Як воно могло переміститися?

Руора зітхнула, зробила ковток води зі склянки, що стояла на столі та продовжила розповідь.

– Джерело оберігали дракони. Так, це гірське озеро. Воно розташоване серед Південної гряди Адарських гір. Але без артефакту його не знайти. Магічне озеро відомо тим, що може виникати в різних місцях, там, де само забажає…

– Хм, як все у вас заплутано… – хмикнув Олексій.

– Насправді, так було зроблено саме для того, щоб обрання Володаря завжди було справедливим, щоб уникнути воєн. Але час від часу все одно виникають конфлікти, починаються сутички та війни, через невдоволення рішенням Джерела. Ось й тепер гинуть невинні ельфи, представники інших рас, лише через те, що втрачений наш дорогоцінний артефакт…

– Але ж магічна річ не могла зникнути без сліду, – не розумів Олексій.

– Ми теж так думали. Але пошуки найкращих магів та шукачів нічого не дали. Світлі також не бачать магічного сліду, але переконані, що артефакт в моїй родині… Просто надійно прихований. Тільки нам це не до чого. Моя родина ніколи не прагнула до вічної влади. Мій дід та батько завжди турбувалися про народ, дбали про розвиток держави, але вони розуміли, що рано чи пізно все може змінитися. Нас з братом теж виховували так, щоб ми могли жити та працювати як звичайні громадяни.

– На жаль, я навіть не знаю чим допомогти. У нас правителів обирають іншим шляхом, – історія почута від ельфійки вразила хлопця.

– Я й не прошу допомоги. Я впевнена, що ми знайдемо спосіб зупинити Світлих, – Руора усміхнулася, хоч й посмішка вийшла якась сумна. – Ходімо обідати, тут поруч є таверна. Вони готують найкращу грибну юшку на цих землях.