ЯНГОЛИ І ДЕМОНИ

Янгол бився з пітьмою довго.

Демон підступ і зло в’язав.

Бій точився всесило й ковзко

За солдата, що вибув з лав.

Аж кололось на скалки небо

Од скресання мечів-блискавиць.

Палахтіли долини й греблі,

Гори падали горілиць.

Над міським лікарняним подвір’ям

Протиборці ішли в піке.

І летіло додолу пір’я

Сніжно-біле і чорно-липке.

Вої знали: життя програло,

І боєць вже в смертельній межі.

Янгол з Демоном воювали

За живинку його душі.

- Я вестиму його у пекло, --

Грозовито Демон волав. –

При житті було його кредо:

«Знищуй ворога!». Він вбивав!

І в останній своїй гранаті,

Що знесла йому руки й ноги,

Він забив окупантів двадцять

З грізним гуком: «За перемогу!»

- Його вирок – спокійна тиша

З побратимами у раю.

Завдяки йому сотні дишуть.

Тисячі завдяки – живуть.

Та граната забрала й очі,--

Янгол трубно гласив у бою. –

Бачив він у пітьмі крізь трощі

Що останнім? Дитину свою!

- Він колись обдурив касира!

Він колись не своє забрав!

А коли він був ще хлопчина,

В магазині машинку вкрав!

- Він вернувся, щоб доплатити.

Він валізки схожі поплутав.

Він просив машинку купити

І скарбничку приніс в спокуту.

В нього всі перебиті ребра.

Нема як причепитись й душі.

От для чого він в пеклі треба?

Поступися! Віддай мені!

Із дверей лікарні безмовних

Вийшли після денних напруг

В підзадуманій рясі церковник,

У щасливім халаті хірург.

«Оце ми підтрусили перцю…»

Дяк хірургу цигарку дав.

Гулко Янголу бухнуло серце.

В п’яти Демону пульс упав.

Янгол, Демон на дах присіли,

Обертаючись на труху.

Теж цигарками задиміли

На міськім лікарнянім даху.

Ні один з них мовчанки не зрушив,

Розуміючи невороття.

А солдатова жінка душу

Повезла на візочку в життя.

Присвячую всім, хто змушений носити протези

як медалі, та їх героїчним дружинам.

***