Вітер II

Вітер не втихомирюється анітрохи

Все по повній пустує пустопаш

Змітає листя з крони на тропи

І шаленим штормом наступає по стопах

Тих, хто скитальником стражденним

Колобродить по кожним воротах

Тиняється, спотикаючись об терен,

Немов в покарання за найтяжчі пороки.

Неприкаянні і несковані нічим і ніким,

Вони, прокляті, снують собі без потреб,

Днем за днем, ніч за ніч, і так віки

Минають, як їх короткого життя момент.