Заповіт. Не жалкуйте за мною, друзі

Не кажіть, як вам жалко

Життя мого «молодого»,

Бо ви все зробили добре

Для мене’ ще живого.

Нема що за мертвим плакать -

Все одно не почую.

Якщо не стою перед Богом,

То до Нього лечу я.

Жили ви всі без мене

Довгі свої роки.

Все «у дітях, у клопотах»,

У хазяйствах нівроку.

Нащо ж я вам тепер здався?

Колись може й був нужним.

А тепер «пішов старий дурень,

Завжди був осоружним».

Вже забули, як молились

Єдиному разом Богу,

Мріяли про життя, про Церкву,

Про поміч убогим.

Я тепер став «убогим»,

Та просити не буду,

Роздав геть усі таланти,

Та й став недолугим.

Мені ж пішки до Бога

Шкутильгати поволі,

Без хліба, без води у Нього

Просити вам долі.

Не кажіть, як вам жалко

Мене дурного, старого,

Бо я й сам не жалію

Життя молодого.