Ящірка та Сонце

Прожив плазун під каменем віки,

В похмурі дні у сонце втратив віру.

Коли ж нарешті ясний день прийшов,

Проміння люто обпікає шкіру.

Боїться він, не вірячи очам,

Тремтить в страху обпеченим згоріти.

Він так давно забув про це тепло,

Не здатний пригадати, як радіти.

Невже мені це світло і тепло?

Невже і я його нарешті вартий?

І шкіра сіра і тверда мов скло,

Спадає з нього під небесним гартом.

Не бійся, друг. Скидай старе дрантя.

Стань як колись був - кольору сапфіру.

Хай світлом Сонце поверне життя,

Хай у любов верне забуту віру.