Небесний корабель

00065
Публікація: 23.05.2022
Вірш
Завершено

І батька не знала, та батько приходив у сни.

Як в море тікала, він каже: не йди проти вітру, на галс поверни.

Стояла на пірсі, вдихала весь бриз.

Та моря було вже їй мало.

Дивилась на зорі. І зорі падали вниз.

О де ж ти коріння! Де рідна земля!

Чому на планеті своїй я чужа!

Від краю до краю вже звідана вся.

Де все ж ту самотність шукати, щоб сісти одна.

Сама із собою влягти та й зітха,

Усюди ж бо втоптано слід чобота.

Кордонів для себе вже жодних нема.

Та батько ізнову приходив у сни.

Гойдав корабель як колиску, шепотіли у моря хвильки.

Що вітру довірся. Себе відпусти.

І вітер тебе віднесе до мети.

І ось вже дівча не дівча. Розвертає штурвал.

Хай шторм все гойдає, насуває знов вал.

І барк мов на крилах у море летить.

Ще мить — і на небо у синю блакить.

Летить вже за хмари той корабель.

У селах й містах не пиячать ужель.

Угору вказа дітлашня: "Летить журавель!"

І пісні старі всі забув менестрель.

Дорослі ж ні краплі у рот не беруть.

Допилися, куме, з гарячкою в море не йдуть.

І в світі тверезім настає усім рай.

На свято ще вип'єм. Лиш барк той із неба сяде нехай.

Випиває лиш в снах самотній моряк.

Що крізь зорі і далі прокладає свій шлях...

Щоб оцінити твір, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Коментарі