Маяк (Мідний король)

Море ковтає розсипані відблиски, б'є по піску крилом

Контури неба ламаються пазлами, пишучи снам пролог

Ніж маяка, розсікаючи темряву, тоне у лоні хвиль

Час не поверне у жертву віддане, скільки його не зви

Блиск Золотого Міста загравою ріже долоні хмар

Вицвілий місяць у воду кинувши, ніби мідяк на фарт

Погляд старого летить над берегом, чайками вдалину

Де янгол ранку худий і згорблений, обрій як лук зігнув

Скільки віддав безіменному богові, щоб відшукати сенс

Й тільки тепер роздивився істину, втративши геть усе

Світло до світла і в тишу пристані йтимуть нові кораблі

Там де маяк у безодні темряви - кілька потрібних слів

Де принесе ніби вітром з гавані запахи і слова

Теплі як попіл прощань і зустрічей, іскри старих розваг

І будуть бігти як діти пам'яті, босими по стерні

Замість слідів на піску лишаючи спогадів мокрий сніг

Запахи хліба, вогню і прянощів, тишу осінніх нив

Шелест трави, що м'якими лапами, шкрябається у сни

Шепіт років що напившись юності, падали за поріг

Те що тримав обіруч дитиною, й зрештою, не зберіг

Світло до світла і ніч гойдається, танучи як пісок

Й доти горітиме вогнище пам'яті, з хвилями в унісон

А коли з рук маяка розсипані

тіні як зорі, гаснуть -

старий піднімається вгору по сходах

і підливає

гасу.