@1...

29 травня 2015

Ранок. Жагуче сонце неквапом підіймалося небозводом, розфарбовуючи блакитну далину незвичайними кольорами: рожевими, червоними й навіть фіолетовими. Дерева, прощаючись із весною, уривцем погойдувалися від легкого жартівливого вітерцю. А пташки співали мелодію любові, зустрічаючи схід сонця.

Вздовж густо-засадженої алеї чимдуж крокувала юна дівчина, на тендітних плечах якої загубився товстезний рюкзак, битком набитий книгами. Аня поспішала до школи, на свій останній дзвінок. Хоча шкала часу вже нараховувала десять клопітких років навчання, навколишні вбачають у дівчині восьмикласницю. Усе через її невисокий зріст: один метр та п’ятдесят із хвостиком сантиметрів.

Нарешті з-за чергового повороту визирнула школа: цілком звичайна, п’ятиповерхова, яких повно-повнісінько в Аніному місті. Для багатьох школа є синонімом до слова «пекло». Однак у дівчини була своя думка на цей рахунок. Підвівши блакитні очі, які час від часу віддавали сірим відлиском, до школи, Аня заправила пасмо русявого волосся за вухо.

«Ну, привіт, моя тиха гавань», ― тяжко зітхнула вона.

А як іще відволікатися від непотрібних та нав’язливих думок, які, наче отруйний дим, обплутували з ніг до голови? Від постійних скандалів про те, яка вона погана донька? Від дорікань та нерозуміння її інтересів? На допомогу приходить школа. Адже тут дітлашня проводить більше часу, ніж вдома.

На другому поверсі Аню вже з нетерпінням очікували подруги-однокласниці ― Катя та Неля. Попри те що ці двоє вічно гризлися через якісь нісенітниці, вони зуміли через роки залишитися нерозлийвода. Диво, та й годі. Катя була власницею довгого, до самої поясниці, чорного волосся, з очима кольору моря. Вона була трішки повненькою, але, на думку Ані, повнота їй навіть дуже личила. Неля ж була абсолютною протилежністю Каті: блондинка з яскравими блакитними очима та рожевими пухлими губками. А худюща яка! Аж кістками дзвонить.

― Аня, і де тебе чорти носять? ― відразу накинулися з обіймами подруги.

Неля з веселістю дістала телефон:

― Селфі напам’ять!

― Цей рік був просто пеклом, ― пробурчала Катя, поправляючи волосся.

― Дуєшся, бо тебе не запросив на побачення той блондинчик Макс? ― скорчила невинну міну Неля, налаштовуючи камеру.

― Ой, скажеш таке, ― вмить закотила очі Катя. ― Він хоч і збіса гарний, але жесть який тупоголовий.

Штовхаючись ліктями, дівчата виконали щорічний ритуал: сфотографували навіки всміхнені обличчя.

Як зазвичай відбувається останній дзвінок? Директор зі своєю вступною промовою вітає дітей із закінченням чергового навчального року. Далі ― вручення атестатів, грамот... Завзятий спів учнів, зачитування віршів... Урешті-решт свято офіційно вважається завершеним. Роки блукають на чортовому колесі з жахливою швидкістю. Не встигнеш озирнутися, як тобі вручать атестат ― і «привіт, самостійне життя»!

* * *

Аня простувала безлюдною стежиною, жбурляючи навсібіч самотні гострі камінці. Чергова розмова з мамою закінчилася скандалом через те, що «моя дочка не може виконувати свої прямі обов'язки з власної дурості!».

Дівчина різко зупинилася й стиснула долоні в кулаки, міцно впираючись нігтями в шкіру ― аж до появи півмісяців. «Все буде добре…» ― мов мантру повторювала вона собі. Завжди так робила, коли хотіла привести нерви до ладу. Заплющила очі й підставила їх теплим променям сонця. Спокій неквапом став проникати до її серця. Постоявши так декілька хвилин, Аня вирішила повертатися додому.

І раптом в гущі лісу вона побачила невеликий будинок немов із казки, якого раніше ніколи не помічала. Він виринув просто-таки нізвідкіль! Цілком собі звичайний на вигляд: таких повно-повнісінько в цій місцевості. Проте відразу ж видно, що він занедбаний. Обвислі балки, павутиння, подекуди зникла колишня фарба...

Її щось потягнуло до цієї споруди. Дивною силою... Не могла чинити опір.

Дерев’яні масивні двері відчинилися зі скрипом: ймовірно, сюди давненько ніхто не заходив. У будиночку було, на превеликий подив, доволі чисто. Посеред кімнати розміщувався диван, біля нього столик та декілька зручних крісел. На протилежній стіні ― два величезних вікна, з яких відкривається вид на ліс. Сонце виднілося справа, а це означає, що звідси буде поставати світанок у всій своїй красі.

Неждано-негадано почувся пронизливий скрип дверей, що розбив тишу на дрібнесенькі шматочки. Аня аж підскочила від несподіванки. Прожогом розвернулася й тієї ж миті зустрілася з темно-карими очима незнайомого хлопця. У них було щось жахливе, що змушувало серце негайно падати в п’яти, обпікаючись кров’ю.

Бігти чи залишитися?

Зненацька хлопець заговорив:

― Привіт. ― Він ледь помітно посміхнувся, що до дрижаків її приголомшило. Обличчя ж було без емоцій.

Через дещицю секунди прийшло спонтанне рішення: залишитися.

― Привіт, ― слабо посміхнулась у відповідь Аня, блукаючи поглядом по кімнаті. Їй було некомфортно дивитися незнайомцеві в очі.

Тим часом хлопець нечутно пробрався на крісло й, ні краплини не соромлячись, витріщався на Аню.

А двері все ще були відчинені… Є шанс піти геть. Та чого вона боїться? Миттю, поки не передумала, сіла навпроти.

― Якими судьбами? ― тихо запитав він.

― Просто вирішила зайти в цей покинутий будинок… ― стиснула плечима вона, дивлячись у вікно.

― Ндя, точно так само.

Аня в нерозумінні зиркнула на незнайомця, вперше по-справжньому глянувши в його очі. Помітила одну особливість: вони дивно блищали. Можливо, це від дії будь-якого джерела світла. Між тим хлопець відповів на німе запитання:

― Бродив. Випадково побачив цей будинок. Вирішив зайти. ― Він відкинувся на спинку крісла, втомлено закинувши руки за голову.

Деякий час вони мовчали, прислухаючись до власних думок. Аж ось слово за словом зав’язалася невимушена розмова. Не знати чому цієї миті Ані було незвично-комфортно ось так от просто сидіти й говорити про те, про се.

Виявилося, що незнайомця звати Денис і вони однолітки ― обом по п’ятнадцять років. Аня розповіла про себе: окрім неї в ланці суспільства було ще двоє сестер. Живуть вони в невеликому будиночку, де зимніми вечорами буває навіть дуже весело. А ще Аня трішки прихворіла: боліло горло.

― Анют, сподіваюсь, скоро на поправку підеш, ― посміхнувся він.

― Спасибі. А ти як? Що з твоїм життям?

― В сім’ї я один. Маю одне рискове хобі! ― із запалом вигукнув Денис. У його очах заграли бісики.

― Цікаво! І яке ж? ― Аня закинула ногу на ногу, повністю розслабляючись. Наступні слова Дениса змусили її підстрибнути:

― Я сталкер! ― гордо вимовив він, дивлячись очі в очі. Для Ані це був новий термін (звісно, раніше вона зустрічалася з цим словом, але ніколи не вникала в суть), тому вона не могла з усією повнотою оцінити той вогонь, що спалахнув в очах Дениса.

― І-і-і… що це означає?.. ― пробелькотіла Аня, шаріючись.

― Досліджую покинуті місцевості. Це можуть бути військові бази, заводи, комплекси будівель, міста-примари... Загалом, масштаб місць великий. ― Денис щиро посміхнувся, а Ані було не до сміху ― аж мороз вхопив за плечі. Шосте чуття підказувало щось неладне, як і пекучі сироти по шкірі. Дивно це все!

― Весело… ― нарешті прошептала вона, опустивши очі до підлоги.

― І дуже небезпечно, ― ні з того ні з сього додав Денис, немовби й не помітивши збентеження дівчини.

Мов грім серед ясного неба заграла музика, сповіщаючи про телефонний дзвінок. Аня знехотя дістала пристрій з кишені джинсів ― телефонувала мама. Либонь, хвилюється, місця собі не знаходить… Аня протяжно видихнула: треба бігти додому.

Ось так у світі батьків і підлітків: перші вважають своїх дітей невдячними, а другі самі себе зрозуміти не можуть.

Аж раптом Аня впіймала на собі пристальний погляд карих очей:

― Пора?

Вона кивнула, піднялася й покволом наблизилася до виходу.

― До зустрічі! ― сказала вона, злегка повертаючись. Чомусь була цілком і повністю впевнена: так воно й буде. Вони ще зустрінуться.

Що станеться, якщо об’єднати дві різні дороги? Колишніми вони точно не залишаться. Впливатимуть одна на одну, допоки не зміняться остаточно...

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Максиміліан Степовий
05.03.2024 16:47
До частини "@1..."
Нова історія вийшла теж дуже цікавою, такою милою, теплою й казковою, сповненою саммх ніжних емоцій! Дуже сподобалися описи почуттів самої головної героїні по ходу всього сюжету й одразу відчувається, що в неї вдома погана атмосфера і її не розуміють власні батьки, через що вона змушена втікати аж до школи. Описи тут просто на висоті, все так красиво показано, що всі ці місця одразу уявляєш. Подруги у Ані такі різні між собою за зовнішністю та характерами, але разом виглядають неймовірно гармонійно! Ох, знову якийсь таємничий Макс там воду мутить))) Момент появи в лісі казкового будиночка був самим чарівним, а ще мені здалося, ніби це місце спеціально притягнуло двох підлітків у своє серце, немов тут зійшлися їхні долі. І знову Денис, який мене одразу почав хвилювати своїм проникливим поглядом та довгою мовчанкою. Занедбаний будиночок й підозрілий хлопець- для страху вже не так багато й потрібно))) Ден стільки цікавих речей про себе розповів і ця розмова змінила саму атмосферу у будинку. Цікаво, що буде далі)))
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Єва Лук'янова
    02.03.2024 12:57
    До частини "@1..."
    Яка мила цікава підліткова історія))😍 початок зацікавив ... Аня одразу нагадала мене в шкільні роки, такі ж самі переживання і думки...)💔😌 Напевне, кожен підліток у якийсь час свого життя стикається з нерозумінням батьків і стресом, стосовно цього...🥲 Подруги її сподобались)) хороші і видно гарно дружать, а це значить, що Ані дуже пощастило) 🥰в мене в школі було мало подруг, ще й таких хороших.Ну а далі цікаво вийшло...) Зустрілись з хлопцем в такому незвичайному місці...цікаво, чому саме туди її так потягнуло) смілива...) 🔥я в такому віці таких місць боялась .)і хлопець цікавий, сталкер...) я теж раніше цим захоплювалась..)😍 подобалось досліджувати старі будівлі, завжди когось туди тягнула, але ніхто мене в цьому не підтримував. ) 🥺цікава зустріч вийшла, ще й хлопець одразу пішов на контакт, відкрився їй, назвав Анют...в такому випадку одразу виникає бажання продовжити спілкування) 😍цікаво, як далі буде проходити їх знайомство, чекаю з нетерпінням продовження!!!🔥❤️
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше