4@...

Червень 2015 року

Ранок видався важким: усе йшло наперекосяк, валилося з рук, і в голові суцільний розгардіяш. Вчорашня розмова ніяк не йшла з думок, засіла там намертво, мов ядовитий дим.

Що таке любов? Аня була переконана: це почуття не виникає швидко. Для того щоб воно наповнило кожну клітинку тіла життєдайним киснем, сповнило вени солодкою трутизною, потрібен час.

Одначе…

Тоді чому коли Денис поруч, Аня почувалася надто живою? Чому вона відчувала себе в абсолютній безпеці? Чому від однієї думки, що вона може більше не зустрітися з ним, не почути його голос, не побачити темно-карі очі, серце розривалося на дрібнесенькі уламки?

* * *

Аня не розуміла, що творить. Тверезий розум шепоче: «Не роби цього! Навіщо, дурненька? Ви попросту несумісні!!!» Але темний його бік ізразу закрив крижаною вуаллю світлий відгомін.

І ось Аня знову тут, біля дивного казкового дому. Зробила декілька важких ковтків повітря, що в цей момент розривали її легені на шмаття. Вона перебувала немов на краю роззявленої безодні: або зараз же заходить всередину, або більше ніколи не дозволить собі сюди сунутися.

А втім, свій вибір вона вже давним-давно зробила.

Перший неспішний крок ― і Аня нарешті опинилася в будинку. Її серце пропустило декілька ударів, а потім стрімко забилося, аж кров застугоніла в скронях.

Денис сидів, як завше повністю розслабившись, на своєму місці. Із закритими очима мовив:

― Дійсно, Анют, ходиш ти, як миленький слоник.

При інших обставинах Аня б тут же проковтнула образу, але від того, як чуттєво прозвучали ці слова, вона вся аж розтанула, повністю віддаючись гарячим метеликам у животі.

― Ех, вчитель мені не завадив би. ― Дівчина широко посміхнулася, згадавши вчорашню розмову.

― Знав, що ти прийдеш… ― шепнув він, нарешті подивившись очі в очі.

― Звідки? Для мене самої це було… спонтанне рішення, ― вмить налилася рум’янцем Аня. Денис тільки посміхнувся, а відтак кивнув на крісло навпроти: мовляв, приєднуйся.

Аня на негнучких ногах вмістилася на кріслі й взяла зі столика гарячу чашку запашного чаю.

― Як пройшов твій день? ― порушив невловиму тишу Денис. Аня вмах спохмурніла. Долонею почала водити по вовняній оббивці дивана.

― Жахливо… ― нарешті видушила вона. Услід затараторила: ― В принципі, все не так і погано. Так, сімейні негаразди.

― Розповіси? ― обережно поцікавився Денис. Аня краєм ока глянула на нього: той був наче щирим. «Йому можна довіряти», ― прошелестіло дурненьке сердечко. І дівчина наважилася поділитися найсокровеннішим: тим, про що ще нікому раніше не розповідала.

Найчастіше сім’ї створюють ілюзії. «Все в нас чудово!». І дійсно, суспільство щиро переконане, що Аніна сім’я ― справжній взірець для наслідування. Батько трудолюб, мама в дітях душі не чує, а діти так просто розумнички: слухняні, дружні, навчаються добре. А навсправжки реальність далека до ефемерного ідеалу. Батько буває жорстким, мама час від часу не в змозі тримати емоції під контролем, а діти взагалі не знають одні одних.

― Аня, видимо, твій батько далекий від небезпек життя, на кшталт смертей чи втрати близьких. Не звинувачуй себе ні в чому.

І як це Денис втямив, що Аня вважає себе винною?

― Мій батько теж не ахті, ― тим часом продовжив він. ― Випиває, а в дитинстві міг за будь-яку витівку побити. Зараз все більш-менш нормально, але тоді… ― Аню аж морозом із-за плечей взяло: та її проблеми в порівнянні з його просто-таки мізерні! ― Навіть не думай порівнювати мої проблеми зі своїми! ― вигукнув Денис, злегка торкаючись її долоні. І раптом додав: ― Кажись, хтось із нас закохався. 70 % що я, і 30 % ― що ти.

Щоки дівчини миттю густо почервоніли. Це можна розцінювати як пряме зізнання в почуттях? До того ж «поганої» він про неї думки… 30 %. Пф… Більш як 50 % так точно.

― І як це розуміти?.. ― врешті-решт наважилася запитати Аня, а серце зрадницьки забриніло, відлунюючись на самісіньких кінчиках пальців.

― Розумій, як хочеш, ― загадково відповів він. І зненацька додав: ― Ти мені подобаєшся, дуже.

― Ти мені теж, дуже… Але це все якось дивно, не знаходиш?

― Можливо. Проте що таке наша дивакуватість у порівнянні з дивним світом, в якому ми живемо?

― Невже відчуття можуть виникнути аж так швидко?.. ― не вгавала Аня.

― Все можливо, ― посміхнувся він.

― Денис, я серйозно, ― ображено сказала вона, хоча сама посміхалася на всі тридцять два.

― Відповім так: ти найкраще, що коли-небудь зі мною відбувалося. ― Хлопець ніби знічев’я завів неслухняне пасмо волосся за вухо Ані. Та моментально здригнулася й почервоніла по самі вінця. Через хвилину збентеженого мовчання Денис мовив: ― А за мене не переживай: сталкерів у рай без черги пропускають . ― Аня опустила очі. ― Хочу робити тебе щасливою. Завжди…

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Максиміліан Степовий
12.03.2024 20:33
До частини "4@..."
Ох, а тут такі тяжкі сімейні історії почалися одразу, що одразу смуток викликають справжній... Найбільше всього шкода мені Ані, адже їй нікому поділитися своїм наболілим, ніхто не бажає її слухати, тому вона кожного разу йде до цього будинку і виливає свою душу Дену, сподіваючись, що йому можна довіряти! Денис якось так одразу перейшов на романтичні теми, швидко він подолав всі кордони одразу))) Про слоника милого момент мені дуже сподобався, в цьому була якась особлива ніжність! Ця миттєва закоханість між героями, така прекрасна і така отруйна одночасно.... Це дуже життєво описано, адже сам в отаке колись вірив, коли деякі дівчата отак провадили розмови, як Ден це робить, а потім виявляється, що для них це все іграшки, розваги, просто приємна твоя увага і більш нічого, а як людину й особистість вони не бажають бачити, тому отаке розчарування буває болючим й дуже сильним. В діалогах поміж героями простежується схоже щось, тому цікаво вже чим завершиться ця неймовірна історія😉
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше