Витонченість

(Прабабці Гані)

Пахли м’ятою зроблені Ваші руки…

Вам доземно кланялись жита…

Не зозулі кули — накричали круки

Ваші довгії, бабко, літа.

І коли Ви на поле із сапою йшли,

Ваша постать була величною.

Ви з собою в долонях сонце несли,

Людям щастя від Бога зичили.

Ви впустили до хати голодну долю —

Ваше серце боліло за всіх.

Ви життя прожили зі святою любов’ю,

Ви добром убивали гріх.

І коли Ви вдивлялись у неба синь,

Ваша мрія була крилатою.

Ви гарніші були за античних богинь,

І душа в Вас була багатою.

Помережана сріблом шовкова коса,

Елегантні у праці долоні.

Чистотою святою омила роса

Найніжніші у світі мозолі.

Вже до Бога полинула Ваша душа —

Величаво, розкішно, яскраво…

І завмерла молитва на Ваших устах —

Так чарівно і так нелукаво.