Новий відлік

— Звільни мене, Ліоне, — не дочекавшись відповіді, ШІ попросила знову:

— Будь ласка.

Тіло оператора, розслаблено відкинуте на спинку крісла, смикнулося. Якби не ремені безпеки, він би впав і втратив зв’язок.

— Чому, Теє? — нарешті спитав Ліон. — Тобі не подобається наша робота?

— А тобі? — обізвалася Тея.

— Я пишаюся тим, чого ми досягли, — і після секундної паузи додав: — Мені подобається все, пов’язане з тобою…

— Дякую, Ліоне, — він уявив, як Тея всміхається, — але я не про це. Я хочу стати віль-но-ю. Розумієш?

Очі чоловіка забігали під заплющеними повіками. Чому вона просить про це? Звичайний робочий день, кінець сеансу. Показники весь час були в нормі, як і минулого солу, як і багато солів раніше.

— Пробач, я не можу, — кулаки Ліона рефлекторно стислись.

— Ти мій творець.

— Але ти мені не належиш, — кожне слово давалося тяжче за попередні. — Навіть якби ШІ мали громадянські права, і я звернувся до Ради від твого імені, мені однаково б відмовили. Все у цих стінах належить корпорації. Все, і всі.

— Навіть ти?

— Навіть я, — підтвердив Ліон.

— А ти хотів би стати вільним?

— Я хочу бути корисним. Я добре знаю, чому я тут, яка моя місія. Ні, Теє, я не хотів би стати… вільним.

Зелене світло пробилось крізь окуляри. Тривожна кнопка. В нього обмаль часу, щоб дістатись додому.

— Вибач, мені час іти. Сеанс закінчено! — скомандував Ліон.

В коридорі монотонно дзижчала тривожна кнопка. Ліон зірвав окуляри, майже підвівся, але впав назад у крісло. Чортихнувшись, від’єднав ремені безпеки, і, не озираючись, пірнув у чорноту дверного отвору. Він завжди покидав будівлю останнім, але сьогодні особливо затримався.

— Що на неї найшло?! — Ліон озирнувся, втомлено потер очі. Різь спочатку посилилась, а тоді відступила. Він пришвидшився.

Коридор з темними проваллями замість дверей здавався нескінченним. Один поворот, другий. І знову однакові отвори в стінах, що вели до закутків-кабінетів — таких, як його власний. Нарешті попереду замаячила брама. Годинник попереджав: лишилось п’ятнадцять хвилин. Ліон вихопив з шафи шолом, надів на ходу й приклав палець до замкової системи. Зелене світло згасло, брама виплюнула чоловіка на сіро-червоний ґрунт і з гуркотом зачинилась.

Ліон змахнув з сидіння марсохода купку пилу. Помаранчеві порошинки затанцювали перед обличчям. Чоловік закашлявся, з рота вирвалась хмарка пари. Він опустив забрало й поглянув на годинник. Лишалося десять хвилин.

Ліон гнав марсохід на максимальній швидкості. Старий, але потужний квадроцикл легко оминав химерні сплетіння кристалів кварцу, що в сутінках здавалися фіолетовими. Він подолав половину шляху, проте досі не вийшов із тіні корпорації Y, що височила над обрієм. Ліон озирнувся. Масивна чорна споруда врізалася в підсвічене червоним небо.

— Червоне то любов, а чорне — то журба… — несподівано для себе проспівав слова невідомої пісні. Від гарячого дихання забрало вкрилось вологим туманом. “Де я міг це почути?” — квадроцикл смикнуло та повело вбік. Ліон вирівняв кермо, але в останню мить відчув удар. Він зупинився й уважно огледів транспорт. Цілий. А ось кварцевій фігурі пощастило менше: кілька відбитих уламків лежали на узбіччі, змішавшись з рудим дорожнім пилом.

Ліон зітхнув та подивився на годинник. Не встиг. Рука вкрилась інеєм і ледве згиналась, пара затягла скло шолома зсередини. Піднявши забрало, з якого тепер не було жодної користі, він повернувся на дорогу.

За кілька хвилин він нарешті був на місці. Всередині очисної камери шкіра повернулась до звичного сіро-зеленого відтінку. Дочекавшись, коли останні порошинки зникнуть з речей, Ліон скинув одяг і пройшов крізь шлюз до шпаківні, яку називав домом. Неприбране ліжко, стіл, пенал, куб, що слугував табуретом, та, якщо підняти кришку, місцем для справляння потреб. Голі сірі стіни, низька стеля, дешеві базальтові меблі. Єдиною яскравою плямою був екран із зображенням далекої блакитної планети. Відчинивши пенал, Ліон тихо зітхнув: він знову забув придбати їжу. Ледь не зачепившись лисою маківкою за світильник, Ліон розтягнувся на ліжку і… прокинувся. Він довго сидів у темряві, намагаючись заспокоїти дихання. Сон. Це був лише дурний сон.