Безумець і його проблеми. Том 1

В шкільному класі було тихо. Вчитель історії топтався з боку в бік перед навчальною дошкою та спокійно вів свій предмет. Кома Таро вже четвертий день тримався тверезим, тому єдиний спосіб відволіктись від тяжкої абстиненції для нього було зосередження на роботі.

- Стомонтське Право - це класична робота філософа Табіано Форки, котрий жив у 2198 році від початку часу, - розповідав вчитель. - Саме в ній були закладені основи нашої сучасної конституційної бази. Але, яким би важливим цей документ не був для історії та розвитку цивілізації, в наших реаліях він зовсім втратив свою актуальність.

Кома перемістив кілька фігур на дошці і продовжив:

- В Стомонтському Праві зазначено, що людина - це сутність, що має вічний борг перед суспільством. Абсолютний колективізм якраз почав зароджуватись в ті часи серед полісів Стомонту. Люди хоч і мали розділені між класами права, але навіть у вищих чинів був обов'язок жертвувати своїм життям, якщо цього буде потребувати безпека суспільства. В таких умовах, - він трохи запнувся та покашляв, - в таких умовах люди перетворювались на ресурси.

Серед учнів піднялась рука. Вчитель озирнувся і побачив Сеймоса. Через відправлення батька у в'язницю, хлопець сильно відсторонився від звичайного життя. Він навіть почав гірше вчитись. Але зараз, як йому здалось, дивна заява вчителя збила його з толку.

- А зараз хіба інакше? - спитав Сеймос.

- Хех, влучне зауваження, - кивнув Кома. - В Часовій Коаліції працює зараз сорок дев'ята редакція Конституції Загальних Сил та Прав. Якщо глянути на сам текст, то фактично, зараз у людей більше свободи. Насправді, ніхто не буде змушувати вас помирати через нав'язані державою вимоги. В часи Стомонту, будь кого з вас могли насильно відправити працювати в кар'єри під приводом термінової необхідності. А зараз... хоч і здається, що закон надто жорстокий до людей, але це не так. У Правої і Лівої Руки сильно розбігаються повноваження, а також часто конфліктують інтереси. В таких умовах, вони не те, що людьми керувати не можуть, вони навіть свої косяки загребти не здатні. Ця політична машина стала надто складною. Тому добре вчіться, і може в майбутньому вам вдасться це виправити.

Сеймос сердито покрутив головою.

- Херня це все.

Кома закрив дошку та зняв окуляри. Він замовк та підійшов мовчки до учнів. Вчитель знав що сталось. Вся школа це знала.

- Я розумію, ти зараз пригнічений. Вважаєш, що сталась несправедливість.

- Ні! - стиснув кулаки хлопець. - Я не вважаю... це і є реальна несправедливість. Чиї інтереси зачепив мій батько, що з ним так вчинили?

- Я скажу так, - спокійно заговорив вчитель. - Жодний правовий документ ніколи не здолає несправедливість. Іноді це треба просто прийняти. Змиритись.

- Тобто... опустити руки?

- Саме це я й маю на увазі.

- Та годі вам! Ви банд...

Сеймос різко зупинився. Всі однокласники поглянули на нього. Стало ніяково. Долоні спітніли. Ледь не сказав дещо реально заборонене. Кома Таро стримано чекав. Не всі учні знали про його альтернативний спосіб життя.

- Забудьте, - махнув рукою Сеймос. - Це мене щось не туди понесло.

- Не переймайся, - посміхнувся вчитель. - Ти нічого не в силах змінити, тому тобі й важко. Це нормально. Треба спробувати відволіктись. Рано чи пізно стане легше, навіть якщо проблема не вирішиться.

Після цих слів він повернувся до дошки та продовжив проводити урок, наче цієї розмови й не було.

***

Нола стояла біля входу в школу та крутила пальцями край куртки. Уроки закінчились. З небо поступово почав опускатись сніг. Регуляція клімату на планеті змінила сезон. Далеко не всюди це робили. Різноманіття сезонів могли дозволити собі планети з високим бюджетним фінансуванням, або там, де місцеві корпорації могли це оплатити із власного "гаманця". Сорон-Селена був із другої категорії. Загальна капіталізація всіх місцевих компаній була достатньо об'ємною, щоб дозволити собі всі чотири сезони.

Учні проходили повз, іноді ненавмисне чіпляючись плечем за дівчину. Хтось вибачався, хтось ні. Їй було байдуже. Вона чекала тільки одну людину.

Із дверей вийшов Сеймос. Нола схопила його за руку.

- Не загубився? - обережно спитала вона.

Хлопець сумно зітхнув, оглянувся, чи ніхто за ними не дивиться, та тихо поцілував її. Їх стосунки були в складному стані після суду, але не розірвались. Сеймос приобняв Нолу та пішов разом з нею до зупинки.

- Знаєш, в мене таке відчуття, наче я вибухну скоро, - сказав він.

- Після того проклятого суду я навіть не розмовляла з батьком. Жодного разу.

Сеймос поглянув на неї із ніжністю.

- Тобі не обов'язково все це робити. Я розумію, що це твоя сім'я і ти не зможеш від неї відхреститись.

Нола обійняла його, приставши обличчям до грудей. Їй було дуже складно дивитись на його розбитий стан, на похмурий погляд, на цю важку неприродню втому, що наче придавлювала його до землі.

- Я не хочу, щоб ти страждав.

Він опустив голову та погладив щокою її волосся. Ніщо не могло його втішити. Надто запальний характер, все сприймав дуже жорстко. Сеймос відчував щиру підтримку від Ноли, але цього було недостатньо. Він звинувачував себе у провалі батька.

- Тоді я не буду страждати, - збрехав він.

- Правда? - підняла очі вона.

- Так.

- Ну... я сподіваюсь.

Нола все зрозуміла одразу. Це були просто втішні слова. Було ясно, що нічого тут не вдієш. Тому вона просто взяла його міцно за руку та пішла далі. Ділилась із ним своїм теплом, сподіваючись, що він не загубиться в своїх жахах. Батько став в її очах ще більшим негідником, від якого потрібно триматись подалі.

***

В кімнаті загорілась лампочка. Підлога була застелена товстим шаром пилу. Шпалери обідрані. Два старих дивани стояли під стінами з протилежних боків приміщення, а самотнє вікно було завішене порваним простирадлом.

- І це таку службову квартиру вони нам виділили? - спитав невдоволено Толанд.

- Я думаю, нам взагалі мали організувати дві квартири, - сказав Торфій. - Кожному свою. Ех... походу, нас розвели як лохів.

- Вперше, чи що?

Чоловіки зайшли всередину та почали оцінювати оточення. Для двох офіцерів високого рангу тут були гірші умови ніж в казармі, в якій вони проживали до цього. Санвузол працював, але подачі гарячої води не було. Кухня майже повністю пуста: один стіл, один стілець та холодильник. Під стіною стояли пляшки з-під алкоголю.

Толанд з огидою підняв одну з пляшок та скривив обличчя:

- До нас тут жили якісь свині, - сказав він.

Торфій впав розмашисто на диван і зрозумів, що вклався на штопор. Той ледь не увійшов в спину. Він різко його висмикнув та кинув в бік.

- Я б сказав, суки! - нахмурився Торфій.

Під столом валявся якийсь пакет. Толанд заглянув в середину - пусто. Це було добре, вже хоч з'явилось куди викидати весь накопичений мотлох.

- В тебе ж є на рахунку якісь бабки? - спитав він.

- Ну?

- Давай, скинемось трішки на ремонт. Наймемо бригаду, хай приведуть це місце в порядок.

Торфій покрутив головою.

- Ні. Сказали, не можна. Квартира знаходиться під жорсткою конспірацією. Її навіть не має в списку осель міста. Ніхто не повинен знати, що вона існує. Якщо сюди припруться прибиральники... вони точно спросять адресу і осельний код. А його просто не існує. Я не хочу тягатись потім з копами.

Скинувши пляшки в торбу для сміття, Толанд вийшов з кухні та встав посеред дверного отвору.

- У нас особливі повноваження.

- Так, але ми не якісь боги. Доведеться звертатись у штаб, надавати додаткові папери, отримувати ще цілу папку дозволів. Мені такого не треба.

- Хочеш спати на цьому смітнику?

Оглянувши стіни, Торфій сказав:

- Ну якщо повісити парочку сексуальних календариків на ось цю стіну, то це вже буде непоганим стартом. А там... щось далі придумаємо.

***

Пройшло вже два тижня з моменту завершення суду. Ренгард Нолган, як і оголосили, був розміщений у в'язниці Шолтон. Насправді, йому пощастило. В цьому місці не тримали якихось злісних вбивць та терористів. Та й камера йому дісталась одиночна, без неприємних злочинців під боком.

Опершись спиною об стіну, він читав книжку. Вже й не думав про свою поразку. Щоб забутись, занурився в літературу. Хотілось подалі втекти від світу, який його розчавив. Думки були в іншій реальності, ігноруючи будь-які голоси по той бік ґратів.

Раптово заскрипів замок. Решітка відійшла в сторону. Яскрава лампа із коридору освітлювала високий силует охоронця. Той поправив картуза, натягнув козирок нижче на обличчя та заговорив:

- Ренгард Нолган. До вас гості. Руки вперед, зараз я одягну наручники. Чекайте моїх подальших інструкцій.

- Хто там? - спитав в'язень.

- Якісь солдафони. Мене це не стосується.

Наручники замкнулись на зап'ястях Ренгарда. Охоронець поклав йому руку на спину та повів вперед. І без того довгий коридор здавався нескінченним. Ренгард так звик до самотності, що зайва увага почала здаватись йому тревожною. Піднявся тиск. Він знав, що гірше йому вже не зроблять, але сильне хвилювання брало над ним гору. Ренгард почав глибоко дихати, щоб заспокоїтись.

Його завели в кімнату для допитів. За столом якраз сиділи Толанд та Торфій. Ренгард одразу відчув на собі їх хижий погляд. Насправді, їх очі виглядали розслабленими, як і обличчя. Але десь там всередині, Ренгард майже різався об ці погляди. Вони оцінювали його наче свиню перед забиттям.

- Доброго дня, пане Нолган, - заговорив Толанд. - Я - офіцер Парр, а це офіцер Кейсі. Ми із Нової Долани.

В'язень сів за стіл навпроти них.

- Думаю, ви запізно прийшли, - сказав він. - Мені вже кінець.

- Не драматизуйте, - заговорив Торфій. - Ви живі, у вас на місці всі руки та ноги. Болячок також ще не підчепили. Все у вас прекрасно.

- Що вам потрібно? Я не впевнений, що від мене зараз багато користі.

Толанд підпер кулаком щоку та почав пояснювати:

- Нас цікавить ваш зв'язок із Секундантами. Ви працювали на них як посередник для знищення неугодних компаній.

- Це не правда. Я лише робив свою роботу.

- Точно? - посміхнувся Торфій. - Воно один одному не протирічить.

- Ох... дідько. Я отримував від них гроші, але ці транзакції були законні. В нас була ділова домовленість. Я не сприймав їх як злочинців.

Папка на столі розгорнулась. Торфій почав розглядати документи перед собою.

- Тут написано, що транзакції були надіслані вам від фальшивих компаній. Їх ніколи не існувало.

- Я не знав про це.

- Ваша робота - знати про обман. Ніколи в житті не повірю, що ви так легко були обдурені.

- Ну... якось так і вийшло.

Офіцери переглянулись. Сперечатись було безглуздо, обидва це розуміли. Потрібно було змінювати тактику.

- Похрін, - сказав Толанд. - Ви вже у в'язниці. Просто розкажіть нам, як ви зв'язувались із Секундатами, як їх знайшли, де і коли були зустрічі?

- Ви думаєте, я реально буду це робити?

- Саме так я і думаю.

Ренгард опустив голову. Все це було важко. Груди стиснулись. Він був особисто знайомий з кількома секундантами і не хотів, щоб ці люди постраждали. На жаль, офіцери не збирались відступати, тому він вирішив, що все ж видасть їм хоча б частину інформації.

- Гаразд, - зітхнув Ренгард, - в мене був орендований окремий кабінет в архіві Кордону. Серед купи всілякого сміття там є багато реквізитів і контактів, які вам потрібні. Звичайно, після мого ув'язнення, кабінет також був закритий. Поліція не знає про нього, бо він зареєстрований анонімно на вигадане ім'я.

- Як нам його знайти?

- Білос Фонтер. Ви можете звернутись в архів за цим ім'ям і... ну вам двом точно нададуть доступ.

Торфій колов його поглядом. Рука чухала підборіддя. Він намагався розгледіти брехню. Це була не вона. Все виглядало достатньо щирим, тому офіцер посміхнувся.

- Що ж, ось це вже мені подобається. Дякую за допомогу.

Він протягнув Ренгарду руку і той невпевнено її потиснув.