Безумець і його проблеми. Том 1

Колеса заїхали на бордюр. Пішоходи почали з криками робігатись в різні боки. Кермо дизельмашини покручувалось то в ліво, то в право, залежно від нахилу нерівномірного маршруту. Всередині нікого не було. Її розігнали до максимуму та запустили в одне конкретне місце.

Бампер розбив панорамне ростове вікно. Височенне скло розкололось на дрібні частинки. Збиваючи меблі та тих, хто не встиг відскочити, дизельмашина неслась прямо в стіну. Зіткнення відбилось у вухах гуркотом. Удар одразу зупинив її, хоча цегла трохи обвалилась. Праве переднє колесо відірвалось, з-під капоту вирвалось полум'я.

- Що це за хрінь? - прокричав хтось із-за столу.

- Якого біса?

Всього через мить дизельмашина вибухнула. Півбудівлі рознесло вщент. Вибухова хвиля повибивала вікна у цілого квартала. Земля здригнулась. Загуділа автоматична вулична сирена, що сповіщувала про пожежу.

Густа хмара пилу та диму обволокла вулицю. З різних сторін доносились болісні голоси, кашель людей та тріск тієї будівлі, вона продовжувалась обрушуватись. В міста стався спланований теракт.

***

Коронери Рейхольм та Фінстах їхали до місця вибуху разом. Попереду них ще одна дизельмашина із криміналістами. Силові оперативники вже були на місці та перекрили вулицю.

Кермуючи однією рукою, Рейхольм витяг цигарку та підкурив. Із радіо доносились новини:"Сьогодні о дев'ятій ранку на межі південного району, в двух кілометрах від нового пропускного пункту, стався потужний вибух. Поліція поки не дає коментарів. Деякі громадські діячі пояснюють це підвищеним напруженням, у зв'язку з новими правилами пропускного контролю. Транспортні вузли вже другий тиждень майже заморожені. Пропуск вантажних машин настільки сповільнився, що біля КПП №3 з'являються протестанти".

- Думаєш, це якось пов'язано? - спитав Фінстах.

Рейхольм зробив глибоку тягу та випустив дим у вікно.

- Можливо. Не хочу поки що робити здогадок.

- Я думав, комісар нас всіх повбиває. Бачив, який він був сердитий?

- Хрін його знає. До мене він завжди так ставився.

Фінстах поправив куртку під спинкою сидіння.

- Та він козляра. От і все.

- Ти тільки при ньому такого не кажи, - Рейхольм викинув сигарету у вікно. - В нього дуже чутка натура.

- В пекло його. Старий маразматик. В нього від хабарів вже стелю зірвало.

Рейхольм засміявся.

- То ти так кажеш, бо заздриш йому. Всі ми хочемо, щоб нам хоч раз зірвало стелю. Це природньо.

- Ні, я чесна людина, - обурився Фінстах.

- Та боже, я жартую. Не заморочуйся.

Колеса почали наїжджати на осколки цегли, шматки комунікаційних кабелів та труб. Пил вже осів, але хвіст диму все ще здіймався до неба. Його видно було майже з любого кінця міста.

Службова дизельмашина зупинилась. Коронери вийшли із салону та ступили на засипаний будсміттям асфальт. В повітрі стояв в'язкий та колючий запах гару. Рейхольм витяг із кишені шкіряні рукавички та вдягнув їх. Тим часом Фінстах дістав із салону два респіратори: один вдягнув сам, інший дав напарнику. Старий перетягнув резинку до потилиці та притулив маску до нижньої частини обличчя.

Озброєні форсери стояли вздовж всієї огорожі, не даючи стороннім підійти до місця вибуху. Криміналісти вже робили огляд будівлі та залишків дизельмашини. Її розгорнутий корпус був повністю чорний, притрушений сажею.

- Дебело бахнуло, - заговорив Рейхольм, заходячи у вирву. - Я думав, буде не так жахливо. А виявилось, що залишилась лише одна бідолашна стіна.

- Бачите, як багажник роздовбало? - показав пальцем один із криміналістів. - Схоже, саме тут була вибухова речовина.

- На що це схоже? - запитав Фінстах.

- Ну... є кілька варіантів, але потрібно взяти пробу сажі в лабораторію. Вона зможе сказати набагато більше. Ми тут з мужиками вже обговорили і... поки згоди між нами немає. Вони гадають, що це гексоген, або аміачна селітра з дизелем, яка була в гіпотетичній бочці. Я так не думаю. Від бочки повинні були залишитись хоч якісь уламки. Гексоген тут вірогідніше, але в мене також є сумніви.

Рейхольм схилився над знищеною автівкою та провів по ній пальцем. На коричневій рукавичці залишився чорний слід. Під шаром сажі, на поплавленому металі була дуже пласка та блискуча поверхня.

- Скажіть тоді свою версію, - попросив Рейхольм.

- Я думаю... це поки не точно, але мені здається, що той, хто розніс цю будівлю, використовував октанітрокубан. Це... молекула з дуже щільною кубічною структурою із вуглецю. При детонації, вона випускає колосальну кількість енергії. Навіть невеликої бомби в цьому багажнику вистачило б, щоб створити весь цей погром.

Потім криміналіст вказав на протертий слід від пальця коронера.

- Бачите ось це? - продовжив він. - Як гладко... мені здається, це воно.

- Якісь ще признаки? - уточнив Рейхольм.

- До отримання результатів аналізів, мені важко щось додати. Погляньте, руйнування надто хаотичні. У будинка був рихлий фундамент. Гадаю, років через п'ять, він й без вибуху пішов би під землю.

Фінстах кивнув.

- Так, все що знаходиться на межі з південним районом давно потребує реконструкції. В мене брат працює в місцевих офісах. Багато споруд в аварійному стані.

- Щось мені підказує, - сказав Рейхольм, - що дуже скоро нашому меру доведеться не солодко. Ох і пополоскають йому мізки за все це.

Коронер озирнувся. Офісний район справді виглядав дуже бідно. Попри великий потік контрабанди із південного району, гроші сюди не доходили ніколи. Вони спокійно пролітали повз, прямо в кишені до західного та північного районів. Кордон - дуже старе місто, і південно-східні його частини(від річки), колись були більш дорогими та престижними. Все через сусідство із трасою на астеропорт. Але після знищення Омніархів, розподіл ресурсів змінився. За кілька десятиліть, цей район став дуже криміналізованим, дуже нестабільним.

Рейхольм сам колись жив в південному районі. Ще до служби. Йому ще тоді тут не подобалось, а тепер він навіть не хотів згадувати про те життя.

- Думаєш, це контрабандисти? - запитав Фінстах.

- Наврядчи. Місцеві банди хоч і при бабках, але якщо наш експерт правий, то це можуть бути не вони. На такі дорогі цяцьки в них ніколи не було б грошей. Це професійна вибухівка.

- Ти знаєш про ту окта... якось там?

Рейхольм витрусив рукавички одна об одну, зняв їх та поклав назад в кишеню.

- Так. На жаль. Ополченці Коаліції використовували її проти таких, як я.

Фінстах подивився по сторонам, чи їх не підслухують. На щастя, криміналісти відійшли розглядати будинок з іншого боку, а форсери сперчались із перехожими.

- Слухай, я знаю, що ти думаєш про все це... Але я не такий, як всі вони. Я не такий як комісар Редіґан. Я думаю все, що зробили з твоєю сім'єю - це неправильно.

Рука Рейхольма потягнулась до обличчя та стягнула маску на шию. Пил та дим ще не повністю розвіялись у вирві, але в нього вже запріли губи та ніс, хотів вдихнути прохолодного повітря.

- А ти сміливий, - сказав він.

Вони рідко спілкувались. За останні три роки, що Фінстах провів в їх відділку, вони разом працювали всього над двома справами. Це була третя. Рейхольм знав, що це добра людина, але вважав його надто м'якохарактерним. Наче той сам не вірив у свої ідеали, а тримався їх, бо колись йому сказали, що так "правильно".

- Ти напевно до сих пір на всіх сердишся? - спитав Фінстах.

- Ну, чесно кажучи, не так вже й сильно. Для того, щоб сердитись, треба купа енергії, а в моєму віці її вже не вистачає.

- Просто я де чого не розумію. Навіщо ти працюєш на країну, яка так жорстоко з тобою вчинила? Та ще й так довго. Тобі давно пора на пенсію.

Рейхольм впритул наблизився до Фінстаха та насупився.

- А ось це вже не твоя справа. Давай займемось роботою.

Напарник відразу опустив голову та відвів погляд. Йому стало соромно. Не очікував такого раптового тиску.

- Пробач. Зачепив чутливу тему.

- Ні, - відрізав Рейхольм. - Ця тема не чутлива. Вона просто небезпечна. Для нас обох. От і все.

Закінчивши з оглядом місця вибуху, коронери направились допитувати свідків. Роботи було ще багато, а час плинув швидко. Надії встати на якийсь слід цього дня не було, але хоч якісь зачіпки потрібно було віднайти.

***

Пані Натала Хорхан вийшла із вагону монорельсу та, опустивши погляд, прямувала додому. Цілий день вона бігала по кабінетах, щоб хоч якось владнати проблеми, які посипались на неї після ранкового теракту.

Серед густого натовпу, вона повністю розмивалась. Не зважаючи на високу посаду, її влада розчинялась, ігнорувалась, губилась серед купи паперів та нормативів. Вона зникала так само, як і сама Натала, рухаючись в потоці.

Від роздратування, жінка знервовано натирала собі пальці, зціпивши долоні. Серце люто колотилось. Все було зовсім не в порядку. Суцільний хаос душив її мов стягнута на шиї мотузка. Їй потрібен був порядок. Хоч трохи впустити його собі, як кисень в легені.

- Пробачте, - почулось за спиною. - Ви так поспішаєте, я не поспіваю за вами.

Невідомий голос звучав стомлено. Натала розвернулась. Перед нею стояв невідомий їй чоловік. Вискочивши зі своєї дизельмашини, Адріан Солос пробіг за нею більше тридцяти метрів. В стані похмілля це було особливо складно. Впершись долонями в коліна, він продовжив:

- Натала Хорхан?

- Так. Хто ви? - напружено спитала жінка.

Адріан тяжко дихав.

- Я - Менто Арісіас. Представник громадського крила Лівої Руки на Сорон-Селена. До нас дійшли чутки про терористичну діяльність в південній частині вашого міста.

- Так, і цим займається поліція. Що вам від мене потрібно?

Нарешті перевівши стомлений подих, Адріан розпрямився. Заради цієї зустрічі він навіть попшикав в роті освіжувачем, щоб не дихати перегаром. Це могло легко зіпсувати всі переговори. Тим паче, що раніше із ним таке вже ставалось. І не один раз.

- Ви, як представниця служби налагоджування комунальних операцій міста, будете зацікавлені в тому, що я для вас приготував.

Натала недовірливо звела брови.

- Не думаю, що ваші пропозиції мені допоможуть. Я хочу зробити це місто кращим, а тут всі тільки те й роблять, що стромляють мені палки в колеса.

- Я знаю... фух, як важко дихати... знаю, тому я й приїхав сюди. Моє керівництво саме готує позов у вищі інстанції Лівої Руки, але для того, щоб ми змогли навести тут порядки, нам треба об'єднатись.

- Ви мене не переконали. Як мені бути впевненою, що ви не просто відпрацьовуєте норму по папірцях?

Будучи професійним юристом, Адріан підготував кілька підроблених документів, які імітують його статус та вимогу провести перевірку організації в Кордоні. Над ними довелось попрацювати не одну ніч, бо він добре знав, наскільки Натала в житті прискіплива.

Для того, щоб вона не так суворо до всього цього ставилась, він був вимушений довести її до критичного стану. Адріан спеціально попросив Хемо Баторію начинити дизельмашину вибухівкою та загнати її в випадкову будівлю на межі з південним районом. Весь цей хаос мав під собою лише одну ціль - розм'якшити Наталу.

Адріан бачив по її очах, що вона повністю розбита. Залишалось лише цим скористуватись.

- Ось, погляньте, - простягнув він папку.

Вона неохоче взяла та почала читати. Швидко. І це було добре. Бо швидко, значить неуважно. Саме це й було потрібно, бо деякі параграфи довідок можна було дуже легко розкритикувати і вивести Менто Арісіаса(тобто Адріана Солоса) на чисту воду.

- Ви справді мені допоможете? - спитала розгублено жінка. Видно, в неї зовсім не залишилось сил і це був її єдиний шанс отримати відчуття порядку.

Адріан поклав їй руку на плече.

- Так. Заради цього я сюди й приїхав.

Це був перший крок. Маленький, але він вже відкривав дорогу до внутрішньої політичної кухні Кордону. Для Адріана і Секундантів це була вдала можливість пустити свої метастази. Серйозна гра розпочалась.