Безумець і його проблеми. Том 1

В класі було шумно. Діти перекидувались колючими фразами один в одного, жартували та веселились. Вчителька фізики запізнювалась на урок. Двері заскрипіли. Діти одразу затихли. Мілена Фаярі вже четвертий десяток років вела точні науки в школі. Її грізний вигляд завжди змушував дітей слухатись. В молодості вона втратила око після сутички зі скаженою пумою, тому відтоді чорна пов'язка перекривала половину її суворого обличчя.

- Тільки почули мене, так відразу тиша, - посміхнулась Мілена. - Хех, люблю коли мене бояться.

Вона підійшла до механічної дошки та почала збирати тему уроку. Сара, старша дочка Біті, підперла кулаком щоку, щоб не заснути від нудьги. Їй зовсім не подобався цей предмет. Що не скажеш про Сіорана. Той завжди слухав Мілану уважно.

- Що ж, діти, - почала вчителька, - сьогодні ми продовжуємо розбирати хронодотичне поле та його вплив на тіла у просторі.

Її руки склали на дошці зображення сітки, розділеної на дві частини з різним візерунком.

- Як я вже казала, хронодотичне поле - це середовище, яке взаємодіє з часом та створює енергію. У поля є два стани: межове та статичне. У першому ми всі живемо, тут рухаються тіла та пливе час. А ось друге, це вже більш складна сутність для нашої клятої природи. Там час ніколи нікуди не рухається, але на його межі, завдяки рекурсивному ефекту, виділяється велика кількість теплової енергії. А ще... там з'являється стратоній.

Раптово Мілена вдарила кулаком по дошці. Її очі почервоніли. Розлючена вчителька розірвала піджака, ґудзики посипались на підлогу. Вона замітила, що її погано слухали.

- Саро Брейкер! Що таке стратоній?! - Мілена звернулась до неї, ткнувши пальцем в її бік.

Дівчина не очікувала, що на неї так настрибнуть.

- Ой... а-а... я просто трохи розгубилась.

Вчителька різко заспокоїлась. Капіляри на її очах схудли, повернувши їм більш природній колір.

- Пробач. Так ти знаєш відповідь на питання?

- Ну... стратоній - це... те, що зірки використовують як топливо?

В цю мить Сара не була на сто відсотків впевненою у своїй відповіді. Вона взагалі паршиво знала предмет, хапала інформацію лише по верхам. Але Мілена не накинулась на неї за таку зверхню відповідь. Навіть прийняла її.

- Що ж, це частково правильно. Стратоній - це хімічний елемент, речовина, яка безкінечно виробляється в точках статичного хронодотичного поля. В чистому вигляді в нього дуже велика температура. Насправді, якби наші предки не побудували навколо цих точок зіркові каркаси, весь наш всесвіт складався б виключно із плазми. Не було б ніякого життя зовсім.

- Тобто це правда, що зірки зроблені штучно? - спитав хтось із класу.

- Так. І, що засмучує мене більше всього, ми до сих пір не можемо зрозуміти принцип роботи цієї технології.

- А як же електростанції? Мені тато казав, що вони працюють на переробці стратонію.

Посмішка налізла на обличчя Мілени. Їй подобалось, коли діти втягувались в тему уроку. Найбільша радість - коли оточуючим було не байдуже. Для неї, обговорення законів всесвіту - це справжня цінність.

-Так, все правильно. Електростанції використовують тепло стратонію для розігрівання парових турбін. Але тут важливо зрозуміти, що наш планетарний стратоній і зірковий, мають різну калорійність. Той, що синтезується в ядрах планет має нижчий хронодотичний потенціал. Поруч із ним навіть час не так сповільнюється.

***

Після уроків Сара з друзями пішла за школу. Серед густо засадженого парку співали генно модифіковані птахи. Горобцям та солов'ям підсадили флуоресцентні гени, що змушували їх пір'я світитись, переливаючись різними відтінками. Навіть рослини в цьому місці мали незвичну внутрішню структуру. В гарячий сезон вони спускали крізь кору легкий потік вітру, а в холодний - виділяли тепло. Така складна біологічна терморегуляція відбувалась за рахунок штучно виведених бактерій і їх симбіозу з рослинами.

Підлітки зібрались в цьому місці, щоб зустрітись із вчителем історії - Комою Таро. Він збирався продати їм дві пляшки горілки. Звичайно, таємно від батьків та інших вчителів.

- Kerento foto, biliarmo, - сказав Кома. - Давайте бабки.

- Що це значить? - спитав Сеймос, друг Сари.

- Астонською це означає "живеш, як в останнє". Клоуни, ви минулого року повинні були проходити цей діалект. Чому я вас взагалі вчу? Вас хвилює лише бухло та стволи. Молодь зовсім згнила, в наш час.

Дітлахи переглянулись. Вони не знали, що на це відповісти.

- Е-м, - втрутилась Сара, - так ви дасте нам ці пляшки, чи ні?

Кома підпалив цигарку, що стирчала в зубах, та випустив в дітей густу хмару диму. В його очах читалась жага легкої наживи. Стало зрозуміло, що педагогічна етика перейшла на другий план.

- Женіть гроші, шпана.

Рука Сеймоса протягнула вперед батьківські купюри. Спітнілі пальці жадібного вчителя сунулись за ними. Чергова підпільна угода повинна була пройти бездоганно, але у долі були свої плани. Почувся крик поліції. Кілька патрульних форсерів виглянули з-за стіни.

- Ей, там якийсь доходяга з дітьми тусується! - крикнув один поліцейський.

- Це точно той псих, якого ми шукаємо! - додав другий.

Все зруйнувалось. Кома зрозумів, що небезпека нагнала його. Він вихопив з-під піджака пістолет та тричі вистрілив у форсерів. Патрульні сховались за деревами, і це дало йому трохи часу.

- Здасте мене, - Кома направив на дітей зброю, - голови вам повідстрелюю!

Потім він хутко перескочив через паркан та безслідно зник. Такі погоні відбувались в його житті дуже часто, Кома був майстром втечі.

А ось школярам пощастило менше. Вже через кілька секунд, всі вони були оточені поліцейськими.

- Блін... облом, - зітхнула Сара.

Всіх їх помістили в тимчасовий ізолятор. Для малолітніх злочинців передбачалась окрема камера зі зручними диванами. На Сорон-Селена діти були не частими злочинцями, тому й умови для них не робились занадто жорсткими.

Далі всіх спійманих по черзі допитали. Ніхто з підлітків не здав Кому. В поліції прекрасно розуміли, що їм збрехали, але проти школярів не було висунуто жодних звинувачень. Вони сиділи в камері до приїзду батьків.

Вартовий відкрив двері та заговорив з порогу:

- Саро Брейкер, по тебе приїхали. Виходь.

Дівчина неохоче встала та покрокувала до виходу. Вона добре розуміла, що по неї приїхала матір, і їй було дуже соромно бути в такому положенні. Сара зробила насуплений сердитий вигляд, щоб створити образ дикої бунтарки, хоча всередині розуміла, як незграбно виглядає.

У приймальній залі на неї чекали матір та коронер Рейхольм.

- З тобою все гаразд? - спитала Анна. - Мені тут таке розповіли.

- Я не хочу про це говорити.

- Перевір, чи вона не п'яна, - заговорив Рейхольм. - Бо я знаю цих шмаркачів.

- Відчепіться від мене.

Сара розштовхала їх обох та направилась до виходу. Їй дуже хотілось якомога сильніше зменшити обговорення цієї теми. Сара бажала, щоб все це скоріше забулось.

Матір розписалась на чотирьох копіях документів про явку, потім про разовий штраф за правопорушення неповнолітнього, потім про звітування стану сім'ї і нарешті про взяття відповідальності за "соціальні збитки міста". Останнє - це був загальний міжсистемний рейтинг сімей, який рахував ступінь корисності та шкідливості людей для суспільства. Абсолютно сміттєва структура, яку продовжували підтримувати та оновлювати лише задля звітності перед урядом. Жодного фактичного впливу на права та життя людей воно не мало. Зовсім.

Більшу частину дороги Сара мовчала. Навіть коли матір намагалась до неї звернутись, та просто старалась ігнорувати її слова.

- Я ж не просто так зараз на тебе накинулась, - сказала Анна, в черговий раз. - Я лише не хочу, щоб ти скурвилась із тими бандитами, яких ти називаєш друзями.

- Твоя матір трохи перебільшує, стосовно них, - додав Рейхольм, - але загалом я з нею згоден.

- Рейхольме, хто такий той Сеймос? Мені не подобається, що моя дочка спілкується з таким придурком.

Сара сиділа ззаду і, почувши ці слова, вдарила матір по спинці сидіння.

- Тримай язика за зубами, добре?

- Ти як зі мною розмовляєш?! - обурилась Анна.

- Заспокойтесь, - втрутився Рейхольм. - Інакше, я не зможу пояснити Біті, чому його дочка та дружина загризли одна одну.

Потім він протер очі та продовжив:

- Якщо тебе це реально хвилює, Анно, то Сеймос - нормальний хлопець. Син одного менеджера-активіста із компанії "Торон-Транс".

- Ти в курсі, що в нього знайшли зброю? - спитала Анна.

- Боже, тією пукалкою навіть собаку не пристрелиш. Малий просто хоче вразити дівчаток. Не насідай так на нього.

Матір поглянула в дзеркало заднього виду на дочку. Та забилась похмуро в кутку та відвернулась у вікно.

- Ну і як, Саро, тебе вразила його пукалка?

- Охрініть, мамо, що ти верзеш?

- Просто хочу зрозуміти, які у вас стосунки.

- Відчепись вже від мене!

Залишок шляху Анні вже не вдалось розговорити дочку. Рейхольм висадив їх вдома, залишивши на одинці із некомфортною емоційною тяжкістю. Між ними двома все більше та більше розросталась прірва непорозуміння.

***

Ввечері Анна пішла до сусіда. Вона сказала дітям, що хоче провести час із подругами, але насправді Хевгар Ромін забрав її на своїй дизельмашині вже за першим поворотом.

Лежачи в його ліжку вона дивилась в стелю, роздумуючи про день, про те який він паршивий та неприємний. Навіть близькість із єдиним добрим чоловіком в її житті, не змогла скинути ту вагу стресу, що трощила ребра з середини.

- Думаєш про Сару? - спитав Хевгар.

- Трішки...

- Я гадаю, тобі треба менше на неї тиснути.

Анна засміялась.

- Знайшовся помічник. В тебе навіть дітей немає.

- Не обов'язково бути кухарем, щоб зрозуміти, що страва виходить паршиво.

Вона встала з ліжка та накинула на плечі порвану сорочку. Обвисла дірка на рукаві привернула до себе увагу. Анна здивувалась.

- Не думала, що ти тримаєш при собі таке ганчір'я. Це ось так ходять відомі політики? Омбудсмени?

- Ну знаєш, - почухав підборіддя Хевгар, - вдома зазвичай я і не в такому ходжу. Воно ж головне, щоб зручно було. Люблю комфорт.

- Та то ти просто лінивий.

Анна схилилась над ним та ніжно поцілувала в губи. Хевгар обійняв її та притиснув до себе. Тепло його сильного тіла змушувало її відчувати себе захищеною. Біті вже давно не міг подарувати такого почуття. Від нього вічно несло загрозою.

- До речі, - посміхнулась Анна, - ти ж в курсі про того маніяка, якого всі шукають?

- Та щось читав.

- Прикинь, Біті всерйоз думає, що це ти.

Хевгар зітхнув та посміявся. Його позабавили такі раптові "звинувачення".

- Знаєш, - відкашлявся він, - можливо твій чоловік реально безумець.

- Чесно кажучи, я навіть не здивуюсь, якщо тим вбивцею виявиться він.

Раптово вираз обличчя Хевгара став серйозним. Він обережно поцілував Анну в щоку та тихо сказав:

- Ким би не був насправді Біті Брейкер, я тебе обов'язково захищу. Довірся мені.

Вона поклала йому голову на груди та заплющила очі. Його рівне ритмічне дихання заспокоювало її. Анна насолоджувалась останніми хвилинами із Хевгаром. Завтра повинен був повернутись додому Біті.