Труп

Могили мовчать,

А розмовляти їм не потрібно.

Крізь тіло засохлі рози стирчать,

А воно все стогне жалібно.

Крізь нього проростає коріння,

Яке скріпить з землею його назавжди.

Його мольба колись була сильна,

Але крізь шепіт лунало лиш: «спи».

Колись він просив про любов та кохання,

А зараз він молить відігнати журбу.

Сьогодні почуємо зітхання останнє,

І згадаємо як він співав три роки тому.